Маленькі чоловіки - Луїза Мей Олкотт

Ця напрочуд товариська жінка справила на Нета таке сильне враження, що він розповів їй свою історію, яку вона, хоч і знала, але подробиці слухала зі сльозами на очах.

– Тепер, моє дитя, – сказала пані Баер, коли він закінчив, – у тебе є і батько, й мати, й домівка. Не думай більше про своє важке минуле, спробуй перейнятися спокоєм і щастям. І знай, що тобі вже більше не доведеться страждати, в усякому разі там, де ми зможемо цьому зарадити. У Пламфілді хлопчикам живеться весело. Водночас ми намагаємося привчити їх до самостійності й виховати так, щоб вони встояли перед викликами дорослого життя. Ти гратимеш на скрипці, скільки захочеш, а тепер лягай спати. Завтра разом придумаємо щось веселе й цікаве.

Нет міцно стискав її руку. Він не міг вимовити жодного слова, але очі хлопчика красномовно розповідали про його почуття. Пані Баер привела його до великої кімнати, де їх зустріла висока німкеня з таким круглим і веселим обличчям, що воно здавалося чимось на зразок сонця, а широка оборка її чепчика могла зійти за промені.

– Це няня Гуммель, – сказала пані Баер. – Вона приготує тобі теплу ванну й підстриже волосся. Он там двері до ванної кімнати. У суботу ввечері ми миємо всіх маленьких хлопчиків і кладемо їх в ліжко, перш ніж великі закінчать співати. Ну, Роб, йди митися.

Пані Баер швидко роздягла Роба, віднесла його в маленьку кімнату поруч з дитячою й посадила у ванну.

Тут, окрім двох великих ванн, були душі, тазики та інші пристосування для миття. Через деякий час Нет опинився у ванні, про що раніше міг тільки мріяти. Він сидів у теплій воді, чекаючи поки розмокне бруд і дивився на двох жінок, які ледь справлялися з найменшими. Ті пустували й сміялися впродовж всієї процедури й затихли тільки після того, як їх поклали в ліжко.

Коли вимитий до блиску Нет сидів у суміжній маленькій кімнаті перед каміном, а няня стригла йому волосся, то почув, що у ванну запустили нову партію хлопчиків. Вони одразу здійняли неймовірний шарварок, так плескаючись водою, ніби були молодими тюленями. Пані Баер ледве встигала контролювати ситуацію й нагадувала квочку, в якої замість курчат вилупився цілий виводок каченят.

– Нету, гадаю, краще лягти в сусідній з вами кімнаті, – сказала вона няні. – Якщо він почне кашляти вночі, ви зможете дати йому льняного відвару.

Няня погодилася й, одягнувши на Нета фланелеву нічну сорочку, дала йому випити щось тепле й солодке, а коли він ліг у ліжко, підіткнула ковдру. Хлопчик лежав нерухомо, закутаний, як мумія, насолоджуючись незвичним комфортом. Відчуття чистоти було таким новим і приємним для нього, а фланелеві нічні сорочки вважалися небаченою розкішшю в тому середовищі, де він жив досі.

Тепле питво заспокійливо подіяло на його кашель, так само як ласкаві слова – на самотнє серце. Він не йняв віри, що після всіх поневірянь, в його житті з’явилися люди, які піклуватимуться про нього. Бідному хлопчикові часом спадало на думку, що сталося якесь непорозуміння, дивний сон. Він заплющував очі, щоб перевірити, чи не зникне все, коли їх розплющити. Нета охопило таке щастя, що він не міг заснути. Та, очевидно, й не треба було. Бо сталося ось що.

Після короткого затишшя раптом з усіх боків полетіли подушки, які кидали один в одного маленькі білі фігурки, що повискакували з ліжок. Битва відбувалася в кількох кімнатах, іноді розпалювалася навіть у дитячій для найменших, коли туди заскакував переховуватися якийсь воїн.

Ні няня, ні пані Баер не звертали на це жодної уваги. Вони не дивувалися й не зупиняли дітей. Няня розвішувала рушники, а пані Баер діставала чисту білизну так спокійно, ніби не відбувалося нічого особливого. Вона навіть сама взяла певну участь у грі. Коли один сміливий хлопчик кинув у неї подушкою, вона швидко підхопила її та жбурнула в нього так спритно, що він був змушений втекти з кімнати.

– Їм не боляче? – запитав Нет, що реготав на своєму ліжку.

– Звичайно, ні, – відповіла пані Баер. – У нас щосуботи ввечері буває така битва подушками. Завтра все одно потрібно надягати чисті наволочки, та й дітям добре погрітися після ванни. Тому я навіть люблю цю гру.

І пані Баер, вийнявши з комода чисті шкарпетки, почала їх перераховувати.

– Яка це славна школа! – захоплено вигукнув Нет.

– Тільки трошки дивна, – з усмішкою уточнила пані Баер. – Ми не хочемо змушувати дітей занадто багато вчитися, позбавляючи їх всіх задоволень. Спочатку я заборонила цю гру в нічних сорочках, але потім побачила, що це марно. Дітей неможливо утримати в ліжках. Тому поставила умову: дозволяю щосуботи битися подушками чверть години, а вони в усі інші дні спокійно лягають спати вчасно. Так і живемо: якщо не тримають слова – гра забороняється, якщо тримають – ставлю лампи в безпечне місце й дозволяю гратися.

– Як добре! – сказав Нет, відчуваючи, що й самому хочеться приєднатися до гравців, але не наважився зробити це в перший же вечір. Тому отримував задоволення, спостерігаючи за жартівливими боями.

Ось Томмі Бенг збирається атакувати, але Демі з похвальною мужністю захищає свою кімнату. Він підхоплював на льоту подушки, які в нього кидали, й складав у себе за спиною, тож атакувальники насамкінець залишалися без метальних снарядів. Тоді вони всі відразу кинулися на Демі, щоб заволодіти своєю зброєю. Деяким хлопчикам діставалося більше, ніж іншим, але вони не звертали на це уваги. Всі стійко виносили удари, й подушки літали, як сніжки, доти, поки пані Баер не оголосила, глянувши на годинник:

– Ваш час вийшов, діти. Тепер негайно в ліжка, а то застосую санкції.

– Які саме? – поцікавився Нет.

Йому дуже хотілося дізнатися, що буде з тим нещасним, хто не послухається цієї доброї, турботливої господині школи.

– Неслухняні позбавляються права на гру наступної суботи, – відповіла пані Баер. – Я даю їм п’ять хвилин, щоб повлягатися. Потім гасимо світло, сподіваючись, що гамору більше не буде. Вони чесні хлопчики й тримають слово.

Так воно й вийшло. Бій закінчився так само раптово, як почався. Кілька ударів на прощання, останній вибух сміху, коли Демі кинув у ворожу спину сьому подушку, кілька викликів на наступну суботу, приглушений сміх, стриманий шепіт, а потім – тиша. Мама Баер поцілувала свого нового вихованця й залишила його наодинці з мріями про щасливе життя в Пламфілді.

II. Хлопчики

Поки Нет спокійно спить, я розповім вам, мої