Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес
Василіск
З плином століть Василіск ставав усе потворнішим і страшнішим, а тепер про нього взагалі забули. Його ім’я означає «маленький цар»; Пліній Старший{23} (VIII, 33) згадує Василіска як змію зі світлою плямою у формі корони на голові. Від доби Середньовіччя це вже чотириногий півень у короні, з жовтим пір’ям, великими колючими крилами та зміїним хвостом, що на кінці має пазур або другу півнячу голову. Зміна образу зумовлює і зміну імені. Чосер{24} у XIV столітті каже про базиліпівня. На одній з гравюр, що ілюструють «Природну історію змій і драконів» Альдрованді{25}, його зображено з лускою замість пір’я та вісьмома ногами[7].
Незмінною залишається вбивча сила його погляду. Очі горгон змушували кам’яніти; Лукан оповідає, що з крові однієї з них, Медузи, народилися всі змії Лівії: Гаспид, Амфісбена, Носата Гадюка та Василіск. Відповідний уривок знаходимо в дев’ятій книзі «Фарсалії»:
До Лівії проліг Персея шлях,
Де зелень не родилася віками;
Там кров плямить лице, що сіє жах,
І бродить смерть фатальними пісками;
Й гаряча пустка всотує умах
Вологу і вагітніє життями
Усіх тих змій, що тільки є на світі
Й рівнину вкриють цю одної миті..
Медузи кров, бо привела вона
Тут Василіска: зір його убійний
Та язика смертельна трутина
Лякають навіть хижий рід зміїний;
Хизується свавіллям він сповнá,
Бо й справді наступ свій веде подвійний:
Від погляду його та від шипіння
Ні вухам, ні очам нема спасіння.
Василіск живе в пустелі; радше навіть утворює пустелю. До його ніг падають мертві птахи, поряд з ним гниють плоди; вода в річках, де він тамує спрагу, залишається отруйною впродовж століть. Пліній стверджував, що від його погляду розколюється каміння та займаються пасовиська. Його вбиває запах ласиці; за Середньовіччя вважали, що вбивчим для нього є спів півня. Досвідчені мандрівники, збираючись перетнути незнайому місцевість, брали в дорогу півнів. Іншою зброєю було дзеркало; власний вигляд спопеляє Василіска, наче удар блискавки.
Християнські енциклопедисти відкинули міфологічні вигадки «Фарсалії» та прагнули раціонально пояснити походження Василіска. (Вони мусили вірити в нього, оскільки Вульгата{26} перекладає як «василіск» гебрайське слово Tsepha, що є назвою отруйного плазуна.) Найбільш прийнятною виявилася гіпотеза про яйце неправильної форми, відкладене півнем і висиджене змією чи жабою. У XVII столітті сер Томас Браун проголосив це припущення так само жахливим, як і поріддя Василіска. Тоді ж Кеведо{27} написав романс «Василіск», де є такі рядки:
Коли живий, хто зрів тебе,
Твоя історія облудна:
Хто не помер, тебе не знав;
Хто вмер, вже свідчити не буде.
Вирівнювач
Між 1840 та 1864 роками Батько Світла (якого також звуть Внутрішнім Словом) обдарував музиканта й педагога Якоба Лорбера{28} низкою велемовних одкровень про населення, фауну та флору небесних тіл, що утворюють Сонячну систему. Однією зі свійських тварин, знанням про яку ми завдячуємо цим одкровенням, є Вирівнювач, або Трамбувальник (Bodendrucker), що робить незліченні послуги на планеті Мірон, яку сучасний видавець праці Лорбера ототожнює з Нептуном.
Вирівнювач у десять разів більший за слона, на якого надзвичайно схожий. Він має короткуватий хобот і довгі прямі бивні; шкіра в нього світло-зелена. Масивні ноги — конічної форми; неначе конуси, встромлені в тіло. Ця стопохідна тварина вирівнює землю, йдучи перед мулярами та будівельниками. Її приводять у горбисту місцину, де вона все вирівнює своїми ногами, хоботом і бивнями.
Харчується Вирівнювач травою і корінцями та не має ворогів, окрім деяких комах.
Віслюк Триногий
Пліній приписує Заратустрі, засновнику релігії, яку й досі сповідують парси{29} в Бомбеї, авторство двох мільйонів віршів; арабський історик ат-Табарі{30} стверджує, що для повного зібрання його творів, увічненого побожними переписувачами, знадобилося дванадцять тисяч коров’ячих шкур. Відомо, що Александр Македонський наказав спалити їх у Персеполісі{31}, однак добра пам’ять священнослужителів урятувала найвизначніші тексти, а в IX столітті до них додалася енциклопедична праця «Bundahish»[8], що містить цю сторінку:
«Кажуть, що Триногий Віслюк стоїть посередині океану і що в нього три копита, шість очей, дев’ять пащ, два вуха й один ріг. Має він білу шкіру, споживає духовну їжу і сам є праведником. Два його ока — там, де й мають бути очі, ще два на тім'ї та ще два на потилиці; поглядом шести очей він упокорює та знищує.
З дев’яти пащ три — на морді, три — на потилиці, а ще три — у здухвинах… Кожне копито, коли Віслюк стоїть на землі, займає стільки ж місця, що й тисячна отара овець, а під нароснем на його нозі може маневрувати тисяча вершників. Що ж до вух, то вони здатні накрити весь Мазендеран[9]. Ріг у нього начебто золотий та порожнистий, з тисячею відростків. Цим рогом Віслюк здолає та розвіє всі підступи зловмисників».
Відомо, що бурштин — це послід Триногого Віслюка. У міфології маздаїзму{32} це добродійне чудовисько — один з помічників Ахура Мазди (Ормуза), начала Життя, Світла й Істини.
Вогняний Король та його кінь
Геракліт{33} напучав, що вогонь є первісним елементом, але це не означало існування вогняних істот, народжених з миттєвої та мінливої субстанції полум'я. Цей майже неймовірний задум узявся втілити Вільям Морріс{34} у «Кільці, подарованому Венері» з циклу «Земний рай» (1868–1870). Ось його рядки:
«Ці володіння належали великому повелителю в короні та з берлом. Білим полум’ям сяяло його, наче витесане з каменю, обличчя; але то мінився вогонь, а не плоть — бажання, ненависть і жах поймали його. Він сидів верхи на дивовижній тварині; то був не кінь, не дракон і не гіпогрифон: істота була і схожа, і не схожа на них, вона мінилася, мов образи химерного сну».
Можливо, в цих словах вчувається певний вплив зумисне двозначного уособлення Смерті з «Втраченого раю» (II, 666-73). На тому, що мало би бути головою, — корона, а тіло зливається
