Як течія річки - Пауло Коельо
Зрештою на допомогу мені приходить індійський текст Бгаґавад-ґіта. Я згадав про те, як відповів Крішна воїнові Аржуні, коли той занепав духом перед вирішальною битвою, кинув свою зброю на землю і сказав, що не братиме участі в битві, у якій загине його брат. Крішна відповів йому приблизно так: «Ти гадаєш, що можеш когось убити? Твоя рука є моєю рукою й усе, що ти робитимеш уже давно записано. Ніхто не вбиває, і ніхто не вмирає».
Підбадьорений цим несподіваним спогадом, я знову беру в руки свого списа, й атакую бур’ян, якого ніхто не запрошував до мого саду. Цього ранку я здобув унікальну науку: коли щось небажане виросте в моїй душі, я попрошу Бога, щоб Він допоміг мені виполоти це без найменшої жалості.
Як стріляти з лука
Важливо ніколи не забувати про те, що дія – це матеріалізована думка.
Найменший жест нас викриває, тому ми повинні вдосконалити все, обміркувати деталі, засвоїти техніку в такий спосіб, щоб вона стала інтуїтивною. Інтуїція не має нічого спільного з рутиною, крім того стану, в якому перебуває дух, не пов’язаний із технікою.
Таким чином, після тривалого вправляння, ми вже не думаємо про всі необхідні рухи: вони стають невід’ємною частиною нашого існування. Але для цього треба тренуватися, повторювати.
А якщо цього не досить, то треба повторювати й тренуватися.
Подивіться, як умілий коваль обробляє залізо. Для недосвідченого ока він повторює молотом однакові рухи.
Але той, кому відома важливість тренування, знає, що кожного разу, коли коваль підіймає молот і потім опускає його, інтенсивність удару різна. Рука повторює той самий жест, та коли молот наближається до заліза, вона знає, як треба вдарити – потужно чи легенько.
Подивіться на вітряк. Той, хто проминає його лише один раз, має враження, що він обертається з однаковою швидкістю, завжди повторюючи один і той самий рух.
Але той, хто знає вітряки, знає також, що вони пристосовуються до вітру й змінюють напрямок завжди, коли це необхідно.
Рука коваля здобула необхідні навички, після того як не одну тисячу разів повторила свій рух із молотом. Крила вітряка спроможні рухатися з потрібною швидкістю після того як прийняли на себе багато вітру, і його зубчаті передачі відполірувалися.
Лучник дозволяє своїм стрілам розлітатися далеко від цілі, бо він знає, що навчиться правильно тримати лук, стояти в правильній позі, правильно натягувати тятиву й цілитися мішень лише після того як випустить тисячі стріл, не боячись не влучити.
Аж поки настане мить, коли йому більше не знадобиться думати про те, що він робить. Відтепер лучник перетворюється на свій лук, на свою стрілу, на свою мішень.
* * *
Як спостерігати за польотом стріли. Стріла – це намір, який вилітає в повітря.
Після того як стрілець її випустив, він нічого не може вдіяти, щоб спрямувати її політ до мішені. Від цієї хвилини в напрузі, необхідній для того, щоб зробити постріл, більше не має потреби.
Хоч лучник не відводить погляду від польоту стріли, серце його спокійне, й він усміхається.
У ці хвилини, якщо він досить тренувався й зумів розвинути свій інстинкт, стрілець виявляє необхідну елегантність і концентрацію протягом усього процесу пострілу, відчуваючи присутність усесвіту й переконається в тому, що його дія є справедливою й заслуженою.
Завдяки набутій техніці його руки готові до пострілу, його дихання врівноважене, його погляд прикипів до мішені. Інстинкт допомагає зробити мить пострілу досконалою.
Тому, хто проходить повз і побачить лучника з розкинутими руками, який поглядом стежить за польотом стріли, може здатися, що той застиг у нерухомості. Але люди досвідчені знають, що розум того, хто випустив стрілу в повітря, перейшов в інший вимір і перебуває тепер у контакті з Усесвітом: він напружено працює, запам’ятовуючи все, що в цьому пострілі є позитивного, виправляючи неминучі помилки, оцінюючи свої якості, чекаючи, як відреагує мішень, коли в неї буде влучено.
Коли лучник натягує тятиву, він може бачити весь світ усередині свого лука. Коли він стежить за польотом стріли, цей світ наближається до нього, надить його, і створює йому відчуття добре виконаного обов’язку.
Воїн Світла, виконавши свій обов’язок і перетворивши свій намір у дію, не повинен нічого боятися: він зробив те, що мусив зробити. Він не дозволив, щоб його паралізував страх – навіть якщо його стріла не влучить у мішень, він матиме іншу нагоду, бо не виявив себе боягузом.
Історія олівця
Хлопчик дивився, як бабуся пише листа. У якусь хвилину він запитав:
– Ти розповідаєш про те, що відбулося з нами? І можливо, розповідаєш про мене?
Бабуся перестала писати й відповіла онукові:
– Я пишу про тебе, це правда. Але важливішим за слова є олівець, яким я пишу. Я хотіла б, щоб ти став таким, як він, коли виростеш.
Хлопчик подивився на олівець, заінтригований, але не побачив у ньому нічого незвичайного.
– Але ж я бачив багато олівців, і цей нічим від них не відрізняється.
– Усе залежить від того, яким поглядом ти дивишся на речі. Існують п’ять чеснот, завдяки яким, якщо тобі вдасться мати їх, ти завжди перебуватимеш у мирі зі світом.
По-перше: ти можеш робити великі речі, але ніколи не забувай, що існує Рука, яка скеровує твої дії. Її ми називаємо Богом, і Він завжди вестиме тебе в напрямку Своєї волі.
По-друге: вряди-годи я повинна відриватися від того, що я пишу, й підгострювати олівець. Олівець від цього зазнає втрат, але зрештою він стає гострішим. Тому навчися терпіти біль, бо він іноді робить тебе кращим, ніж ти є.
По-третє: олівець завжди дозволяє нам витерти те, що є хибним. Отже, ти повинен зрозуміти, що виправити щось уже зроблене не є чимось поганим, а є тим важливим вчинком, який не дає нам звернути з дороги справедливості.
По-четверте: справді важливим в олівці є не дерево й не його зовнішня форма, а графіт усередині. Тому завжди звертай увагу на те, що відбувається у тебе всередині.
І нарешті, по-п’яте: олівець завжди залишає позначку. Тому знай, що все зроблене тобою залишить сліди й намагайся усвідомлювати кожну свою дію.
Як підійматися на гірські
