Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Уяви ж собі, люб'язний читачу, як я хотів тоді володіти красномовністю Ціцерона або Демосфена, що дала б мені змогу вшанувати чесноти моєї любої батьківщини стилем, гідним її заслуг і значення у світі.

Я почав свою промову з повідомлення про те, що наші володіння складаються з двох островів, де лежать три могутні королівства, що перебувають під владою одного монарха, та з колоній в Америці. Довго я розводився про наш клімат та родючість наших ґрунтів, а потім докладно розповів йому про організацію англійського парламенту, частину якого становить славетна палата перів — осіб найблагороднішої крові і власників найстаровинніших та найбільших родових маєтків. Я описав, як надзвичайно дбають, аби навчити їх гуманітарних наук та військової справи, щоб зробити з них радників короля та королівства, здатних брати участь у законодавстві, обіймати посади членів найвищого суду, ухвали якого не підлягають апеляції, завжди бути готовими захищати їхнього монарха та країну своєю доблесною поведінкою і вірністю йому. Я сказав, що вони — окраса та опора держави, гідні наслідувачі своїх славетних предків, честь яких править за нагороду їхній доброчесності, що її ніколи не бували позбавлені і їхні нащадки. До них як учасників цієї палати треба додати ще духовних осіб з титулом єпископа, обов'язок яких дбати про релігію і про тих, що навчають її народ. Обирають і шукають їх королі та їхні радники серед духівництва цілої нації, серед тих священиків, які найбільше відзначилися своїм святим життям та глибиною своїх знань. Вони і є справжні духовні батьки духівництва та народу.

Другу частину парламенту, розповідав я, становить палата представників — видатних дворян, за свої здібності та патріотизм вільно обраних самим народом репрезентувати мудрість цілої нації. Ці інституції, казав я, являють собою найблискучішу в Європі громаду, якій разом із королем доручено відати всім законодавством держави.

Потім я перейшов до судових установ, де судді, ці поважні мудреці та тлумачі закону, керують розв'язанням справ про права та власність людей, карають порок і захищають невинність. Ще далі я згадав про розсудливе керування нашими фінансами, про відвагу та подвиги наших морських і суходільних сил. Я вирахував кількість нашого населення, підсумувавши, скільки може бути мільйонів у кожній нашій релігійній секті та політичній партії. Не оминув я й нашого спорту, ігор та інших деталей, які, здавалось мені, могли б прославити мою батьківщину. Закінчив же я коротеньким нарисом історичних подій в Англії протягом останніх ста років.

Все це не було завершено за п'ять аудієнцій, кожна з яких тривала кілька годин. Король слухав мене надзвичайно уважно, часто записував мої слова і занотовував питання, які згодом мав мені поставити.

Коли на шостому побаченні я завершив мою довгу промову, його величність, подивившись у свої нотатки, висловив багато сумнівів та заперечень і поставив запитання з приводу кожного пункту моїх розповідей. Він спитав, якими засобами виховують душу й розвивають тіло наших молодих дворян; за якими заняттями минають їхні перші — найбільш сприйнятливі — роки життя; як поповнюють вони склад зборів, коли вимре якийсь благородний рід; од чого залежить надання людині звання лорда — чи від примхи монарха, чи від певної суми грошей, даної якійсь придворній дамі або прем'єр-міністрові, чи від бажання підсилити партію, що йде проти загального добра; наскільки добре ті лорди знають закони своєї країни, що дозволяє їм безповоротно вирішувати долю своїх же співгромадян; чи завжди вони такі щедрі, безсторонні й некорисливі, що їх не можна взяти ні хабаром, ні іншим підлим способом; чи духовні лорди, про яких я говорив, завжди дістають посади завдяки своїй обізнаності в справах релігії та своєму святому життю; чи за часів, коли вони були звичайними священиками, не було в них ніяких вад; чи нема серед них підкупних капеланів при якому-небудь вельможі, думкам якого вони слухняно догоджають, ставши вже членами палати.

Далі король зацікавився методами, якими у нас провадять вибори до палати представників, як називав я їх. Він питав, чи не може стороння, нікчемна людина з напханим грошима гаманом примусити виборців віддати їй перевагу перед місцевим мешканцем — видатним своєю діяльністю дворянином. Він не міг усвідомити собі, для чого всі так намагаються стати членами тої палати, дарма що це, як я казав, завдає багато клопоту та викликає великі витрати, а часто й зубожіння їхніх родин, і не дає ні платні, ні пенсії. Його величність мав деякий сумнів щодо їхньої щирості й хотів знати, чи не відіграє тут ролі змога винагородити себе за жертви суспільності якоюсь зисковною посадою, що дасть їм порочний легкодухий монарх у союзі з підкупними міністрами. Ще далі він засипав мене питаннями та незліченними зауваженнями, які мені нерозумно і непристойно було б повторювати.

Задовольнити його цікавість із приводу нашого суду було найлегше саме мені, бо мене майже звела зі статків тяганина в найвищому суді, дарма що я виграв процес і мав би дістати назад судові витрати. Король питався: скільки часу треба звичайно, щоб установити, де правда і де неправда, і скільки це коштує? Чи насмілюються адвокати захищати справи, явно несправедливі й насильницькі? Чи не впливають на терези правосуддя інтереси політичних або релігійних партій? Чи адвокати — виховані на вивченні загальної справедливості або ж діють, керуючись самими національними, провінційними та іншими місцевими інтересами? Чи беруть вони і судді участь у складанні законів, що їх потім вони самі тлумачать та коментують? Чи не трапляється адвокатам захищати різночасно обидві сторони в одній справі, спираючись, як на прецеденти на доказ протилежної думки? Заможні то люди чи злидарі? Чи платять їм за виступ або за висловлену думку і, нарешті, чи обирають їх у члени нижньої палати?

Переходячи до фінансів, король сказав, що, на його думку, я помилився в цифрах, бо, вирахувавши п'ять чи шість мільйонів річних прибутків, називав суму видатків, яка, за його підрахунками, іноді бувала вдвоє більшою. Він, мовляв, бажаючи використати нашу практику на користь своєї країни, безумовно вірно записував мої слова і не міг помилитись у своїх підрахунках. А якщо я кажу правду, то він просто не розуміє держави, що руйнує своє господарство так само, як і приватні особи. Він питав, хто наші кредитори і де ми беремо