Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Щодня смішив я двір якою-небудь своєю пригодою, і Гламделкліч, хоч як любила мене, безжально оповідала королеві про мої витівки, що, на її думку, могли потішити її величність. Одного разу, коли дівчинка була не зовсім здорова, вихователька взяла її подихати свіжим повітрям миль за тридцять від міста. Коло стежки в полі вони вийшли з карети, Гламделкліч поставила на землю мій подорожній ящик, і я вийшов з нього погуляти. На стежці лежала купа коров'яку, і мені заманулося показати свою спритність, перестрибнувши через неї. Я розігнався, але, на нещастя, зробив закороткий стрибок і занурився в купу гною по коліна. Тільки з великими труднощами пощастило мені видобутися звідти, і один із лакеїв якомога старанніше обтер мене своєю хусточкою, бо я страшенно забруднив свій одяг. Гламделкліч не випускала вже мене з ящика, доки ми не повернулися додому, де про цю подію незабаром дізналася королева, а лакеї розголосили її серед придворних, і кілька днів усі там сміялися з мене.

Розділ VI

Різні вигадки автора на потіху короля та королеви. Він показує свої музичні здібності. Король розпитує про державний лад Англії, і автор розповідає про нього. Зауваження короля з приводу цього.

Буваючи зазвичай двічі чи тричі на тиждень у спальні короля під час його вставання, я часто бачив його в руках у цирульника, і спершу це видовище наганяло на мене жах, бо їхні бритви майже вдвоє більші від наших кіс. (За звичаєм своєї країни король голиться лише двічі на тиждень.) Одного разу я попросив цирульника дати мені змилки і вибрав звідти сорок чи п'ятдесят найцупкіших волосинок. Потім зі скіпки дерева я вирізав спинку гребінця; найменшою, яку міг знайти в Гламделкліч, голкою просвердлив на однаковій відстані дірочки в ній і, вставивши обстругані моїм ножем волосинки, зробив цілком пристойний гребінець, який дуже мені придався, бо зубці мого так поламалися, що він був майже непридатним. Не знаю, чи міг би який-небудь тамтешній майстер виконати таку делікатну роботу.

Це навело мене на думку про розвагу, якій я присвятив багато часу. Королевиній покоївці я доручив збирати для мене волосся з гребінця її величності й невдовзі мав його чимало. Порадившись із моїм приятелем-столяром, який мав загальний наказ виконувати мої дрібні завдання, замовив йому зробити снасті двох стільців, не більших за ті, що були в моєму ящику, і просвердлити в рамах спинок та сидінь невеликі заглиблення. У них я, на зразок англійських стільців, закріпив найцупкіші із зібраних мною волосинок. Закінчивши цю роботу, я презентував стільці її величності, що поставила їх у своїм будуарі й показувала як дивину; вони й справді дивували всіх, хто їх бачив. Королева дуже хотіла б, аби я сів на один із цих стільців, але я завжди рішуче відмовлявся, кажучи, що радше помру найгіршою смертю, ніж насмілюсь торкнутися низькою частиною свого тіла дорогоцінного волосся, яке нещодавно прикрашало голову її величності. З того ж таки волосся я, маючи хист механіка, виплів гарненького маленького гаманця футів із п'ять завбільшки, із золотими ініціалами королеви на ньому і, з дозволу її величності, подарував його Гламделкліч. Правду сказати, годився він тільки для показу, бо не витримав би ваги великих монет, і через це Гламделкліч носила в ньому іграшки, які так люблять дівчатка.

Король дуже кохався в музиці, і при дворі часто влаштовували концерти[47]. Приносили іноді на них і ящик зі мною та ставили його на стіл. Шум від інструментів, проте, заважав мені розрізняти окремі ноти, і я закладаюся, що, коли б звели докупи всі барабани та сурми цілої нашої армії та заграли б на них під самими вашими вухами, гомін не був би більшим. Я, звичайно, просив поставити мій ящик якомога далі від виконавців, зачиняв вікна та двері, запинав завіси, і тоді музика здавалася мені не такою вже й неприємною.

Замолоду я трохи вчився грати на спінеті[48]. Цей інструмент стояв у кімнаті Гламделкліч, і двічі на тиждень до неї приходив учитель музики. Я назвав інструмент спінетом, бо він нагадував його виглядом і грали на ньому так, як і на спінеті. Мені спало на думку розважити короля й королеву, загравши їм англійських пісень на цьому інструменті. Виявилося, проте, що це не дуже легка річ: спінет мав близько шістдесяти футів завдовжки, а кожна клавіша була з фут завширшки. Розвівши руки, я міг охопити їх не більше п'яти, а щоб видобути хоча б слабенький звук, мусив щосили вдарити клавішу кулаком. Тоді я виміркував інше. Знайшовши дві круглі палички, розміром зі звичайну булаву, я обтягнув товщі кінці їх мишачою шкуркою, щоб не побити клавіш і разом із тим щоб не переривався звук. Коло спінета розмістили лаву, футів на чотири нижчу від клавіатури, і поставили мене туди; бігаючи по ній якомога швидше, я вдаряв булавами по білих клавішах і спромігся заграти джиґу, чим завдав чималої втіхи їх величностям. То була найважча з будь-коли роблених мною фізичних вправ, та й міг я ударяти тільки по шістнадцяти клавішах, а, значить, не міг заразом грати на басах та у верхньому регістрі, як роблять усі артисти, і це вельми шкодило моєму виконанню.

З наказу короля, що, як я казав раніш, був дуже розумним монархом, мене в моєму ящику часто приносили до нього в кабінет і залишали на столі для письма. Далі він пропонував мені винести один із моїх стільців, садовив мене на комод, ярдів за три від себе, і тоді його обличчя було врівні зі мною. У такий спосіб відбулась не одна моя з ним розмова. Одного дня я насмілився сказати його величності, що зневага, з якою він ставиться до Європи й решти світу, не відповідає високим якостям його розуму. Розумові ж бо здібності, вів я далі, зовсім не пов'язані зі зростом, і в нашій країні ми спостерігаємо, що найросліші люди, як правило, бувають обдаровані найменшим розумом. Адже й серед комах бджоли й мурахи вславилися своєю працьовитістю та розсудливістю, а набагато більші за них тварини не мають таких здібностей. Та і я сам, додав я, незважаючи на свій зріст, сподіваюся ще пожити й зробити якусь важливу послугу його величності. Король уважно вислухав мої слова і після того змінив на краще свою думку про мене. Він просив