Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл

це Френкові без усяких манівців розтовкмачила в листі з Джонсборо сестра, вражена братовим одруженням. В усякому разі, довідався він про це не від Сьюлін. Вона йому так і не написала, а він сам, ясна річ, не міг їй писати й щось там з’ясовувати. Та й до чого були тепер пояснення, коли він уже одружений:? У глибині душі він переживав, думаючи про те, що Сьюлін ніколи не дізнається правди й до кінця віку вважатиме його безчесним відступником. Інші, мабуть, теж так гадають і засуджують його. І в якому безглуздому становищі він опинився! У нього нема ніякої змоги виправдатися, бо не казатиме ж він, що втратив голову через жінку а як порядна людина не може він прилюдно оголосити, що Скарлет брехнею затягла його в сильця.

Хоч би там як, але Скарлет йому дружина і має право розраховувати на його лояльність. А поза тим він таки не міг пойняти віри, що вона вийшла за нього виключно з холодного розрахунку, без ніякого почуття. Чисто чоловіча гордість не дозволяла, щоб така думка на довший час затрималась в його голові. Приємніше було думати інше: Скарлет раптово так закохалася в нього, що пішла на обман, аби ним заволодіти. Хоча все одно це було досить дивно. Френк розумів, що не такий він уже й привабливий для жінки, вдвічі за нього молодшої, гарненької собою та елегантної, але він був джентльмен і свої сумніви залишав при собі. Скарлет йому дружина, і він не може ображати її нетактовними розпитуваннями, тим паче що це однаково нічого не змінить.

Та й не дуже Френк хотів щось змінювати, оскільки шлюб його, як йому здавалося, обіцяв бути цілком щасливим. Скарлет була найчарівніша й найзвабніша з усіх жінок і, як на нього, ідеальна з будь-якого погляду, єдине їй вадило, що вона така затята. Френк уже з перших пошлюбних днів пересвідчився, що допоки все йде по її волі, життя може бути ще й як приємне, але коли їй у чомусь спробуєш заперечити... Дай їй чинити власну волю, і вона буде весела, як дитина, сміятиметься раз у раз, пустуватиме, сяде йому на коліна й почне скубти за бороду, аж він відчує себе на двадцять років молодшим. Вона вміла бути на диво ніжною й уважливою, гріла йому капці біля вогню, коли він пізно вертався додому, ревно клопоталась, щоб він не застудив ноги, журилася, чому в нього не минає застуда, пам’ятала, що він любить курячий шлунок і що до кави йому треба класти три ложечки цукру. Так, жити зі Скарлет було дужі мило й затишно — допоки все чинилося по її волі.

*

Через півмісяця після весілля Френк захворів на грип, і доктор Мід звелів йому лежати. У перший рік війни Френк два місяці провалявся у шпиталі з запаленням легенів, і відтоді як вогню боявся повороту хвороби, тож тепер покірно лежав і впрівав під трьома ковдрами, щогодини п’ючи гарячі відвари, які приносили йому Мамка й тітонька Туп.

А що грип не проходив, то Френк з кожним днем дужче непокоївся за крамницю. Тим часом у крамниці порядкував молодий прикажчик, який щовечора приходив до господаря додому й доповідав про денний виторг, але Френка це не задовольняло. Він так тривожився, що Скарлет урешті — вона тільки й чекала цієї нагоди — поклала холодну руку йому на чоло й сказала:

— Послухай, дорогенький, мене хвилює, що ти так близько береш усе до серця. Я з’їжджу сама до міста й подивлюсь, як там справи.

І вона вийшла з кімнати, усміхнувшись собі, що так легко вдалося пригасити його кволий протест. Ці три тижні їхнього шлюбного життя її пекла нетерплячка заглянути до Френкових гросбухів і з’ясувати, який стан у нього з грішми. Яке щастя, що він прикутий до ліжка!

Крамниця була неподалік від П’яти Променів, новенький дах її полискував на тлі задимлених цегляних стін. Перед крамницею над усім хідником був дерев’яний дашок, біля довгих залізних штабин межи опорами, на яких трималась покрівля, стояли коні та мули, понуривши голови, прикриті від холодної мжички драними кодами та ковдрами. У середині все більш-менш нагадувало Буллардову крамницю в Джонсборо, хіба тільки біля розжареної до червоного грубки бракувало завсідників, що жували тютюн і спльовували жуйку в ящики з піском. Френків заклад був просторіший, ніж у Булларда, і набагато темніший. Дерев’яний дашок над вікнами майже не пропускав зимового світла, тільки дрібка його соталася через маленькі засиджені мухами віконця високо вгорі на бічних стінах, тому в приміщенні стояв присмерк і було затхло. Підлога була притрушена забагнюченою тирсою, на всьому лежав шар пилу та бруду. Передня частина крамниці ще мала сяку-таку подобизну ладу: на високих полицях, що тяглися в темряву, видніли сувої барвистих тканин, посуд, кухонне причандалля та всяка інша всячина. Але далі, за переділкою, панував безлад.

Підлоги там не було, і все громадилося впереміш на твердій долівці. В напівтемряві Скарлет розрізнила ящики й паки з різним товаром, плуги й упряж, сідла й дешеві соснові труни. З мороку проступали вживані меблі — простіші, евкаліптові, і поряд — з червоного та рожевого дерева, які недоречно полискували серед навколишньої пилюки оббивкою з потертої парчі й кінського волосу. Долівку, крім того, захаращували порцелянові нічні горщики, миски, глечики, а попід усіма чотирма стінами містилися глибокі засіки — там було зовсім темно, і лише піднісши над ними лампу, змогла Скарлет розгледіти, що в них насіння, а також цвяхи, шурупи й теслярський інструмент.

«Здавалося б, Френк, такий метушливий та педантичний, як стара діва, мав би трохи охайніше все тут тримати,— подумала вона, витираючи забруднені руки хустинкою.— Чистий тобі хлів! І це називається крамниця! Та хоч би пилюку повитирав і повиставляв усе на видноту, щоб люди могли роздивитися, то куди швидше воно б розпродувалось».

І якщо товари у нього такий мають вигляд, то який хаос, певне, в його рахунках!

«Ану-но подивлюсь, які ж у нього рахівничі книги»,— подумала вона і, взявши лампу, перейшла до передньої частини крамниці. Віллі, прикажчик, вельми неохоче дав їй заяложений гросбух. Хоч і який молодий, він, очевидячки, був згоден з Френком, що жінкам нічого встрявати у ділові інтереси. Але Скарлет гостро цитьнула на нього й відправила обідати. Коли прикажчик пішов і не стало його несхвальних поглядів, їй полегшало; вона влаштувалась на плетеному стільці біля розжареної грубки, підібрала під себе ногу й розгорнула книгу на колінах. Пора стояла обідня,