Звіяні вітром. Кн. 2 - Маргарет Мітчелл
Одержала вона листа й від Сьюлін, написаного з граматичними помилками, повного образливих слів і залитого слізьми, де було стільки в’їдливих і влучних зауважень про вдачу Скарлет, що вона потім усе своє життя не могла його пі забути, ні вибачити. Проте навіть слова Сьюлін не могли затьмарити її радість від того, що Тару таки врятовано, принаймні від безпосередньої небезпеки.
Важко було призвичаїтись до думки, що відтепер вона має мешкати в Атланті, а не в Тарі. Розпачливо силкуючись роздобути грошей на податок, Скарлет лише про це одне Й могла думати. Навіть у хвилину вінчання їй не спало на гадку, що за порятунок рідної домівки вона платить своїм довічним вигнанням з неї. Тепер, коли все вже було позаду, вона збагнула це, і її затопила хвиля туги за домівкою. Але що сталося, те вже сталося. Вона сама пішла на цей крок і відступатись не збиралася. Скарлет була така вдячна Френкові за порятунок Тари, що в ній навіть зажевріло якесь почуття до нього, і вона твердо вирішила зробити все, щоб він ніколи не пошкодував про своє одруження з нею.
Дами Атланти знали сусідські справи так само докладно, як свої власні, тільки сусідськими цікавилися куди більше. Всім було відомо, що Френк ще кілька років тому «порозумівся» зі Сьюлін О’Гарою. Він і сам ненароком був прохопився, що наступної весни збирається взяти з нею шлюб. Отож звістка про те, що він нишком одружився зі Скарлет, природно викликала цілу зливу пліток, здогадів та всіляких підозр. Місіс Меррівезер, яка ніколи не проминала нагоди задовольнити свою допитливість, напрямки запитала Френка, що він собі думав, беручи шлюб з однією сестрою, коли залицявся до іншої. Опісля вона доповіла місіс Елсінг, що замість відповіді Френк дурнувато вибалушив на неї очі. Що ж до Скарлет, то місіс Меррівезер при всій своїй зухвалості таки не зважилася заговорити з нею на цю тему. Сама Скарлет у ці дні здавалась якоюсь супокійною і лагідною, тільки в очах у неї світилося тихе самовдоволення, яке дратувало сторонніх, бо ж явно було видно, що вона кожному дасть одкоша, коли хтось спробує її зачепити.
Скарлет знала, що вся Атланта перетирає її на зубах, але їй до цього було байдуже. Врешті-решт, нема нічого аморального, коли хтось виходить заміж. Головне, що Тару врятовано. А люди — нехай собі базікають. У неї і без того повна голова клопоту. Найважливіше було — як по змозі делікатно втовкти Френкові в голову, що його крамниця повинна давати більше прибутку. Після того страху, що нагнав на неї Джонас Вілкерсон, вона не зможе спокійно жити, поки Френк не матиме у запасі грошей. І навіть якщо не виникне потреби якихось непередбачених видатків, Френкові однаково треба більше заробляти, щоб вона змогла відкласти достатню суму на сплату податку в наступному році. Та й той тартак, про який казав Френк, не виходив у неї з пам’яті. На ньому ж Френк міг би заробити купу грошви. Кожен міг би, коли тепер деревину продають за такими скаженими цінами. Потай душі її злостило, що у Френка замало грошей, щоб і податок сплатити, і тартак придбати. Вона поклала собі, що він конче мусить більше вибивати грошей з крамниці і взагалі бути меткішим, а то ще хтось інший перехопить тартак. Скарлет добре розуміла, що справа ця вельми вигідна.
На місці свого чоловіка вона придбала б тартак, навіть якби задля цього довелося віддати в заставу крамницю. Але коли вона обережно натякнула про це Френкові на другий день після весілля, він тільки всміхнувся і сказав їй, щоб не морочила свою милу голівку всіма цими клопотами. Френка здивувало, що вона знає саме поняття «застава», і спершу це просто втішило його. Та минуло ще кілька днів, і це вже не здавалося таким втішливим, ба навіть почало неприємно вражати. Одного разу він необдумано сказав їй, що «дехто» (імена він остерігся назвати) заборгував йому, але не може тепер розрахуватись, а він, звичайно ж, не буде надміру налягати на давніх своїх друзів, людей з порядних родин. І невдовзі пошкодував за свої слова, бо Скарлет згодом раз у раз доймала його розпитуваннями про боржників. З чарівно-дитячим виглядом вона заходилась випитувати в нього, як їх звуть та скільки саме вони заборгували,— їй просто кортіло це знати, пояснювала Скарлет. Френк усіляко ухилявся від прямої відповіді. Він тільки покахикував нервово, розводив руками й знов і знов починав своє ідіотське патякання про те, яка в неї мила голівка.
Поступово, однак, він почав усвідомлювати, що в цієї милої голівки неабияка «кмітливість на цифри». Правду кажучи, набагато більша, ніж у нього самого, і це не могло не бентежити. Його ошелешило відкриття, що вона може швидко додати подумки цілий стовпчик цифр, тоді як йому коли цифр більше трьох, без олівця й паперу вже не впоратись. І дроби не становили для неї труднощів. Йому здавалося просто непорядним, що жінка знається на дробах і на ділових оборудках, але як уже доля на лихо наділила її такою зовсім нежіночою здібністю, вона повинна бодай не виказувати цього на людях. І якщо до одруження він охоче розмовляв з нею на ділові теми, то тепер це йому зовсім перехотілося. Тоді він гадав, ніби ці матерії не вкладаються їй у голові, отож залюбки пояснював різні деталі. А тепер побачив, що вона тямить аж надто багато, і чисто по-чоловічому обурився такою жіночою двоєдушністю. До цього ще додалося природне для чоловіка розчарування, коли він виявляє, що жінка має здоровий глузд.
Ніхто так і не дізнався, чи дуже скоро після шлюбу Френкові стало ясно, що Скарлет заманула його до шлюбу ошуканством. Можливо, істина свінула йому тоді, коли Тоні Фонтейн, явно вільний від любовного захоплення, приїхав до Атланти у справах. А можливо,
