Ведмеже місто - Фредрік Бакман

І всі, хто сидить на тих двох рядах між ними, миттю воліють опинитися під захистом цієї програми. Не сказати, що хокей у Бйорнстаді важливий. Хокей у Бйорнстаді — це все.

Починається третій період, Бубу далі тишком сидить на лавці, він може порахувати хвилини своєї гри на пальцях однієї руки. Він не розуміє, як можна вважатися частиною команди, якщо взагалі не береш участі в матчі. Бубу намагається опанувати себе, але він любить цю команду, любить свій светр і свій номер. Побачивши те, чого, як йому здається, не розуміють інші, він хапає на лавці Вільяма Люта і кричить:

— Їхнім захисникам ТРЕБА, щоб ти прорвався крізь них, хіба ти не бачиш? Їм ТРЕБА, щоб у центрі була тиснява і щоб Кевін не мав простору. Виверни убік, коли підеш на центр, хоча б раз, і я обіцяю, що…

Вільям затуляє йому рота рукавицею.

— Бубу, заткнися! Ти за кого себе маєш? Ти граєш у третій лінії, не тобі вказувати першій, що треба робити. Краще принеси мені води!

Погляд у Вільяма такий крижаний і зверхній, що Бубу навіть не чує презирливого сміху інших гравців. Для всіх людей найболючіше падіння — це скочування в ієрархії. Бубу знав Люта все життя, і погляд, яким дивився на нього його друг, залишає слід і пробуджує ту їдку гіркоту, якої багато чоловіків не в силах позбутися, і вже в дорослому віці вони прокидаються зі сну й відчувають, наче хтось украв їхнє справжнє життя. Бубу йде по пляшку з водою, Лют бере її, не кажучи ні слова. Сідаючи, Бубу, найбільший гравець у команді, стає найменшим на лавці.

Рамона зупиняється перед льодовою ареною. Тремтить на снігу і шепоче:

— Я… вибач, Роббане, я не можу… я… далі не можу піти.

Роббан тримає її за руку. Вона не мала так жити, Гольґер мав би сидіти там, це мала бути їхня мить. Роббан пригортає її так, як уміє людина, в якої теж вкрали життя.

— Повернемось додому, Рамоно. Нічого страшного.

Вона хитає головою і пильно на нього дивиться.

— Ми домовилися, що я викреслю твій борг, якщо ти підеш на матч. Хочу відразу знати, що станеться після гри. Я зачекаю тебе тут.

Роббан багато на що здатен. Але йому таки бракує відваги сперечатися з Рамоною.

У житті кожного гравця настає такий момент, коли йому доводиться зрозуміти, у чому він кращий, а в чому програє. Вільям Лют пережив цей момент в середині третього періоду. Йому ніколи не вистачало швидкості, але тепер стало зрозуміло, що він ще й недостатньо витривалий. Він відстає, не має сил, суперники можуть завадити йому, навіть не дуже наближаючись. Весь час Кевін грає за двох, веде чотирма руками. Беньї ураганом проноситься ареною, але Бйорнстаду треба більше простору. Лют викладається на всю силу. Але цього недостатньо.

Уся філософія Давіда, весь цей незбагненний сезон команди тримається на переконанні, що не варто довіряти випадку. Не сподіватися, що вдасться якнайкраще. Вони не просто ведуть шайбу і грають, у них є план, стратегія, кожен маневр і рух продумані. Але як любить побазікати старий чортяка Суне: «Шайба не тільки ковзає, вона ще й відскакує».

Лют наближається до лави запасних, його атакують, він падає на лід, але помітивши, що шайба відскочила від суперника, машинально підштовхує її. Шайбу тричі відбивають, за нею кидається Кевін, але його валять на лід жорстким прийомом. Жодного шансу оминути гравців, які валяться на лід, але, на щастя, Беньямін Овіч не з тих, хто йде в обхід. Він завжди рушає навпростець. Коли шайба опиняється у воротах, Беньї теж влітає за нею, врізаючись шиєю у перекладину. Навіть якби це був дворучний меч, Беньї однаково не зізнався б, що йому боляче.

2:2. Маґґан Лют вже стукає у двері, де ведуть рахунок, аби впевнитися, що запишуть Вільямовий пас.

Давід мовчки киває сам до себе і ляскає Амата по шолому. У Бенґта аж очі лізуть на лоба, коли він розуміє, що зараз станеться.

— От дідько, Давіде, ти ж оце не серйозно?..

Давід серйозний, ніби перед пострілом.

— Люту після однієї заміни знадобиться кисневий балон, а після двох доведеться кликати священника. Нам потрібна швидкість.

— Лют щойно зробив пас!

— Йому пощастило. Ми не покладаємося на удачу. АМАТ!

Амат лише витріщається на тренера. Давід хапає його за шолом.

— На наступному вкиданні у нашій зоні ти помчиш. Мені по барабану, поведеш шайбу чи ні, я хочу, щоб вони зрозуміли, наскільки ти швидкий.

Давід показує на лаву запасних у команді суперника. Амат вагаючись киває. Давід не відводить погляду.

— Амате, ти ж хочеш чогось добитися? Хочеш показати всьому місту, чого ти вартий? То покажи їм зараз.

На наступному захисному вкиданні з одного боку Кевіна стоїть Беньї, а з іншого — Амат. У цей час Маґґан Лют обіруч напирає на скляну перегородку до лави запасних, і репетує, що н-і-х-т-о не сміє безкарно заміняти її сина у півфіналі. Бенґт кидає погляд на Давіда.

— Якщо в цьому матчі ми програємо, вона тебе каструє.

Давід розслаблено спирається на бортик.

— У цьому місті, як правило, переможцям усе прощають.

Беньї робить те, що йому сказали — перехоплює шайбу і виводить її з зони, шайба вилітає до бортика воріт суперника. Амат також робить те, що йому сказали: він мчить. Його миттєво зачіпає захисник першої лінії, і коли Амат виривається, вже пізно гнатися за шайбою. Але він однаково мчить. На трибунах ті, хто розуміються на грі, аж зітхають. Ті, хто не розуміються, зітхають ще голосніше. Воротар суперника спокійно виїжджає, пасує шайбу, вона ледь не долітає до воріт Бйорнстада, і коли суддя дає свисток для нової шайби, Амат сам-один стоїть у зоні суперника на віддалі шістдесяти метрів. Спонсори бурмочуть: «Йому компас дати, чи як?», але Фрак бачив те, що бачить Давід. Те, що побачив Суне.

— Швидкий, як росомаха, якій перцю під хвіст насипали! Вони його не впіймають! — усміхається Суне.

Давід перехиляється через бортик і хапає Амата за плече, коли той повертається.

— Знову.

Амат киває. Наступне вкидання, цього разу Беньї не вдається навіть вибити шайбу із зони, але Амат уже щосили мчить до воріт суперника і зупиняється аж біля протилежного бортика. З трибун до нього долинає осудливий гул і зневажливий сміх: «Ти заблукав? Шайби навіть близько нема!», але він дивився лише на Давіда. Воротар Бйорнстада