Улюбленець слави - Джойс Кері

Та останнім часом між ними ніби чорний кіт перебіг. Три місяці тому Гулд приголомшив своїх приятелів тим, що заручився з молоденькою, років сімнадцяти, служницею з сусідньої ферми, неписьменною,— вона насилу могла поставити підпис, та й то друкованими літерами,— і навіть бридкою; у неї було округле рум'яне обличчя, таке ж округле, опасисте тіло майже без шиї і товстелезні ноги.

Честер вважав, що те лихо звалилося на Гулда через його надмірну скромність, але, на думку тітоньки Леттер (згодом виявилося, що вона мала слушність), причина була у надзвичайній сором'язливості й покірності дівчини.

— Цей гусак Гулд,— казала вона,— один з тих бовдурів, що смертельно бояться жінок, недарма він такий брутальний з ними; тож він і вибрав собі оте дурне ягня.

Я бачила цю дівчину раніше (вона служила у тітоньки Леттер на одній з її невеличких ферм); прогулюючись за містом, я частенько заходила на ферму, де вона пригощала мене теплим молоком просто з-під корови. Мені тоді запало в пам'ять, що вона була на диво недорікувата. Притулившись повною щокою до коров'ячого живота (щока від цього зовсім розпливлась і закрила око, маленьке й без того,— вона мала зовсім крихітні блакитні, майже швабські оченята, справжні «щілинки»), вона виставляла на оглядини свої товстелезні стегна, обтягнені синім у горошок ситцем, а її червоні веснянкуваті руки так і ходили вгору та вниз. Та коли, знітившись, вона раптом всміхалась (її очі вже зовсім зникали), тепла хвиля радості затоплювала вашу душу, і ви мимоволі відчували до неї симпатію. Тому я не мала нічого проти їхнього шлюбу, навіть більше,— сподівалася, що Гулд хоч трохи «вилюдніє», і мені легше буде з ним спілкуватися, коли в нього з'явиться дружина, яку я зможу запрошувати в гості і з якою можна буде погомоніти хоча б про дітей та материнські турботи.

Але, як я вже казала, Честер заявив Гулдові, що той шлюб із нерівнею вилізе йому боком, і коли він тепер пішов до Гулда, вони посварилися ще дужче. Гулд кричав, що Честерів шлюб, яким він так пишався, зробив його загальним посміховиськом,— всі тільки й кажуть, що я наставила йому роги, а він, Гулд, переконаний: я тягну його за собою в пекло. Честерові теж урвався терпець, і він наговорив Гулдові чимало прикрого: він сам, мовляв, став притчею во язицех, дозволивши спіймати себе на таке тілище як Дейзі, у якої тільки й того, що молодість та багато сала.

Честер страшенно образивсь на Гулда і навіть підбивав друзів та знайомих не купувати нічого в його крамницях; либонь він і справді зашкодив його торгівлі принаймні на якийсь час. Гроші, щоб виплатити Гулдові борг і влаштувати мені «зміну декорацій», він позичив під чималу заставу в іншому місці, і цей новий борг — понад тисячу фунтів стерлінгів — започаткував його подальші вельми значні фінансові труднощі. Те шикування у Джонсона мені було зовсім ні до чого. Але Честер дивився на цю подорож (куди він послав мене під наглядом тітоньки відразу ж як дістав гроші) як на процедуру мого «лікування».

І я, звичайно, зразу ж розгадала його план. Честер застосовував до мене свою улюблену тактику: «Відклади небезпечне на опісля».

Звичайно, багато людей відкладають на опісля яку-небудь неприємну справу,— лише тому, що не можуть наважитись вирішити її відразу, але Честер підніс це до життєвого принципу. Він міг навіть відмінити мітинг, щоб подивитись, «куди воно повертає», і почекати, доки його конкурент припуститься якоїсь помилки.

Звичайно, все це мене ще дужче розгнівало, і я сказала собі, що його викрути шиті білими нитками й не можуть змінити мого почуття, глибокого й щирого, а тим паче не перекреслять того, що сталося в саду.

35

Несподівано виникла ще одна обставина, яка все набагато ускладнила. Я почала підозрювати, що завагітніла (а строки не полишали сумніву, що завинив тут не хто як Джім), і хоча таке відкриття спершу мене прикро вразило (я зайвий раз переконалась, яку впорола тоді дурницю, повернувшись з вокзалу), воно вирішувало проблему остаточно й безповоротно. «Отже,— думала я,— відступати нікуди; тепер Честер не зможе мене затримувати».

Відтоді розкіш, до якої мені раніш було байдуже, почала на мене безумовно впливати (я знаю, що то був Честерів розрахунок, та мені вже було однаково, я почувала тільки, яка я нещасна). Вона впливала на мене, ніби наркоз перед операцією. Я згадую готель Джонсона навіть не як тюрму, де мені було страшенно тяжко (настрій день у день гіршав, бо я переконувалася, що мої підозри небезпідставні), а швидше як жахливий сон, у якому мені приснився палац, де я змушена виконувати ритуал холодного, величного страждання.

І хоч я ніколи ще не почувалася такою пригніченою, життя все одно здавалось мені трохи стерпнішим від того, що тягар цей я гордо несла по встелених килимами покоях (та ще й у нових пишних туалетах — Честер доручив тітоньці накупити мені дорогого ганчір'я, і я вирішила не заперечувати; вона, як і раніше, була зі мною дуже тактовна й мила, хоч як нелегко їй це давалося), повз численні свічада, звідки на мене дивилась аж ніяк не великомучениця, а жінка в ошатній сукні, яка надзвичайно їй пасувала; а якщо у неї під очима й залягли тіні, то очі від цього ставали тільки виразнішими.

Складалося враження, ніби м'які килими, оксамитові штори та шовкові накидки на диванах та кріслах не тільки приглушують кроки й голоси, але й притлумлюють почуття. Мені було боляче, ніби про себе раз у раз нагадував хворий зуб; його відчуваєш, а проте він уже не хапає за живе.

Та вже за тиждень я почала «реагувати на оточення», як кажуть про хворого, коли він приходить до тями й починає нудитись, не маючи як згаяти час. Я переглядала у ліжку ранкову газету (щоправда, вельми задумливо й засмучено), а за сніданком жваво обмінювалася з тітонькою останніми новинами з Африки чи Китаю; я вже