Син сонця - Мирослава Горностаєва

— Такої пори всі грабіжники сплять! — буркнула Радга, — до того ж жоден гастінапурський злодій не насмілиться і близько підійти до нашого дому. Та й що у нас красти, нещасний ти боягузе!

— А синові подарунки? — прошепотів Адгіратга.

— Чи я така дурна, аби тримати їх вдома? Ти більше нас обкрадаєш, ніж будь який злодій! Вчора знову грав у кості?

— Грав…, - похнюпився Адгіратга.

- І знову програв! Радій, що маєш сина-князя, а то б давно пішов прошакувати… Та хто ж там добивається? Ой, лихо.

— Відчиніть, мамо! — почулося знадвору.

— Васушено! — вигукнула Радга, — синку, милий! Оце що, тільки-но закінчилася ота ваша учта?

Карна увійшов до кімнати, освітленої лише жевріючим вугіллям очага і мовчки опустився на плетений стільчик.

— Що сталося, синку? — стривожено спитала Радга.

— Я вчинив злочин, — поволі відповів Карна.

— У тебе дійсно такий вигляд, наче ти убив брагмана… Васушено, що сталося? Тобі треба тікати? Ховатись? Та не мовчи ж, сину! Ти на колісниці приїхав? Хто у тебе за візничого, Чаті? Ну, Чаті — своя людина… Нам їхати з тобою? Васушено, ну говори ж! Адгіратго, вийди, чоловіченьку, у нас з сином чоловіча розмова! Ходімо до твоєї кімнати, Васушено, і ти мені все розповіси!

Радга потягла Карну до кімнатки, де пройшло його дитинство. Воїн корився, як уві сні.

— Ну, синку, я ж твоя мати, я все зрозумію! Кажи!

Карна поволі почав оповідати події минулого вечора. Радга слухала, широко

відкривши очі.

— … і він став зривати з неї одяг, а я не тільки не вступився, а ще й посміявся над нею. Я мав би, принаймні, зупинити Дугшасану, це відомий боягуз і слинько. Він тільки з жінками хоробрий. Я сам себе не пізнавав, мамо, мені наче хміль ударив до голови, а я ж зовсім не пив. Навіть меду…

— Постривай-но, — мовила Радга, — ану повтори ще раз! Ти говорив, що переступив закони варни, посміявся над беззахисною жінкою, і це є твій злочин? Але ж ота ваша Драупаді не дівчина і не вдовиця! Вона замужем, сину, і то одразу за п'ятьма здоровими лобуряками! Ні, стривай, замовкни і не перебивай матір! Якщо на нашому кутку жінка має п'ятьох чоловіків одразу, то всі звуть її шльондрою! Таке заміжжя — це щось не у звичаях аріїв, а хіба що у звичаях тих дикунських країв, звідки родом чорнопика матуся вашої перлини! Помовч, сину, і не супереч! І от ті п'ятеро здорових чоловіків і кшатріїв не мають змоги захистити однієї жінки, а заступатись за неї мусиш ти? А не можуть вони виконати свій обов'язок, бо старший син Кунтідеві сам програвся до стегенної пов'язки та ще й надумав ставити на кін своїх ближніх! Сину, твій батько Адгіратга теж любить потрусити гральними костями. Але, якби він насмілився грати на наш дім чи хазяйство, я б йому руки праником повідбивала, і він це чудово знає! А якби він, років зо двадцять тому, насмілився поставити на кін мене, то живим би не встав з-за грального столу! А я ж була красивіша за оту вашу кралю! Щоправда, я не княгиня, і ніколи не ображала нічиєї гідности! Навіть останній чандала, котрий простягав попідтинню руку, мав од мене поміч і привітне слово! Я не кажу, що отой твій Дурьйодгана, з яким ти зв'язався на свою погибель, зробив добре, натіявши оцю гидоту… Але і син Прітги мусив мати на плечах голову і не сідати грати з отим ґандгарцем, про якого всі говорять, що він є чи-то чаклуном, чи-то дурисвітом! Тож, заспокойся, сину, і не бери собі цього до голови! Ти добре зробив, що повернув волю тому Арджуні, хоч він тобі і ворог, але ти не мусив захищати його жінку, яка згадала про твою порядність лише потрапивши в халепу!

Карна, спочатку ошелешений цим потоком слів, врешті зареготав від серця.

— Мамо! — сказав, — о, мамо! Ви чудові! Ви, певне, нене, все життя говорили мені неправду, та ще й підмовили на це весь наш куток! Напевне, я таки ваш кровний син, бо, присягаюсь тризубом Шіви, я не міг народитись від іншої жінки!

— Ще б пак! — гордо сказала Радга, — адже я тебе виховала, а отже, все одно що народила! Аби тобою займався отой кислій Адгіратга, від якого тільки й чути, що вище голови не стрибнеш, хіба став би ти князем і воїном? Навряд чи! А твоя матуся, синку, вірила у твоє щастя, і та віра мене не зрадила! Послухай же неньки, дитя моє, повертайся зараз до Ангу! Чує моє серце, що вся ця історія добром не закінчиться, і твій Дурьйодгана втягне тебе у ще якусь брудну справу. Хай вправляється без тебе, ти і так забагато віддаєш йому часу.

Зранку Карна виїхав з Гастінапуру і не був уже присутнім при тому, як Юдгіштгіра у шаленій надії відомстити, вдруге прийняв виклик Шакуні, програвся знову, і Пандави вирушили у вигнання. На довгих тринадцять літ…

КІНЕЦЬ ЧЕТВЕРТОЇ ЧАСТИНИ.

… вславився він тим, що був щедрий та відважний і ніколи не відмовляв прохачеві. Навіть, якщо звертався до нього з проханням лютий ворог — і той отримував дар, про який мріяв. Через оцю щедрість свою і загинув асур Намучі, бо подарував підступному Індрі запоруку свого безсмертя.

Сомадева.