Руїни бога - Кейт Аткінсон

— «Круппс», — сказав Тедді.

— Ну, і? — перепитав Сонні.

— Німецьке він не купує, — сказала Віола. — Через війну.

Слово «війна» вона вимовила саркастично, ніби сварилася з батьком через довжину спідниці, макіяж чи запах цигарок (постійні причини конфліктів, коли вона була підлітком).

— Родина Крупп підтримувала нацистів, — пояснив Тедді.

— Починай урок історії, — сказала Віола.

— Їхні фабрики виготовляли сталь, — Тедді на неї не зважав. — Сталь — серце війни, — він кілька разів бомбив (чи бодай намагався розбомбити) фабрику Круппів у Ессені. — Вони використовували рабську працю, завозили євреїв з концтаборів.

— Війна скінчилася майже п'ятдесят років тому. Може, нарешті перестанеш усе зводити до неї? До того ж, — у Віоли завжди було якесь «до того ж», — на заводах, які бомбив ти, теж використовували рабську працю і євреїв. Ось тобі й іронія, — тріумфально підсумувала вона. Справу закрито. Присяжні переконані.

Після того, як Віола «вирвалася» від Домініка (і з четвертої спроби здала на права), вона купила собі першу машину — старий «Фольксваген Жук». Коли Тедді пробурмотів щось про те, що треба «купувати британське», вона гучно звинуватила його у ксенофобії. Коли він уже кілька років жив у «Феннінґ-Корті», дешева вмонтована духовка, яка йшла в комплекті до квартири, віддала богові душу, і тоді Віола, не порадившись із Тедді, замовила нову марки «Сіменс». Коли її привезли, він дуже гречно попросив робітників поставити її назад у вантажівку й повернути в магазин.

— «Сіменс» ти теж бомбив? — спитала Віола.

— Так.

Він пам’ятав Нюрнберг (таке не забувається), його останній рейд. Під час інструктажу розвідниця повідомила, що на фабриці «Сіменс» виробляють прожектори, електричні мотори «і таке інше». Після війни він довідався, що ті виготовляли ще й печі для крематоріїв у концтаборах — може, то й було те саме «і таке інше». Під час війни він познайомився з Генні — подругою Беї, біженкою; нехай для Генні це зараз нічого не значило, але саме заради неї він зробив цей марний жест. Шість мільйонів — це просто цифра, а от у Генні було гарненьке обличчя, сережки з маленькими смарагдами («Фальшивки!»), вона грала на флейті й любила парфуми «Суар дю Парі». Її родина лишилася в Німеччині. За певними даними, Генні була ще жива, коли її заштовхали в піч в Аушвіці. («Інколи й хочеш їх пробачити, — сказала Урсула колись давно, — а потім згадуєш про бідолашну Генні»). Тож, на його думку, не треба виправдовуватися за те, що він не хоче німецьку духовку. Чи, як на те пішло, за те, що бомбив їх к бісовій матері. То, звісно, не зовсім правда, він би це навіть визнав, якби донька не вперлася рогом. Він убивав жінок, дітей, старих — саме тих, кого, на думку суспільства, мав захищати. У чорному серці будь-якої війни були невинні. Зараз їх називають «супутні втрати», проте тоді цивільне населення було не супутньою втратою, а ціллю. От до чого скотилася війна. Тепер не воїни вбивали воїнів, а люди вбивали людей. Будь-які люди, будь-яких людей.

Він не озвучив цього редуктивного аналізу Віолі: вона надто легко з ним погодилася б. Донька не розуміла, яких страшних моральних компромісів вимагає війна. Моралі не місце на полі битви, якщо результат її ще невизначений. Вони були на правильному боці, на боці правди — у цьому він не сумнівався. Бо, врешті, яка була альтернатива? Аушвіц, Треблінка? Генні, яку заштовхали до печі?

Тедді поглянув на Сонні, який згорбився, обпершись на умивальник, і зрозумів, що внукові цього не зможе пояснити.

«От старі пердуни», — думав Сонні, дослухаючись до дискусії: аргументи літали туди-сюди, як м’ячик у настільному тенісі. У дитинстві настільний теніс йому подобався (він раз зіграв і йому сподобалося), хоча, здається, дитинства як такого в нього не було. Вони — він, Берті й дідусь Тед — поїхали на літні канікули у якийсь старий занедбаний будинок, де в гаражі чи сараї був стіл для настільного тенісу. Це були найкращі канікули в його житті. Ще там були коні («Віслюки», — виправила Берті) й озеро («ставок»).

Суперечка на кухні не стихала. «Ха-ха».

— І тому ти купив кавомолку фірми «Філіпс»? Хочеш сказати, що у них під час війни були чисті руки? З війни ніхто не виходить із чистими руками.

— У «Філіпс» якраз доволі-таки чисті. Після війни Фріца Філіпса визнали Праведником між народів. Це значить, що він помагав євреям, — пояснив Тедді внукові.

— То й що? — відмахнулася Віола; отже, вона програвала.

Сонні позіхнув і побрів геть з кухні.

*

Віола втекла до саду. Там було не так чисто, як раніше, але все свідчило, що батько й досі не оминав жодної дрібниці. Квасоля вилася по підпорках, троянди були здорові, не поточені паразитами. На труну матері батько поклав не магазинний букет, а квіти з їхнього саду. Віола тоді подумала, що мати заслужила щось ошатніше й гарніше, оформлене рукою професіонала. «Домашнє краще», — сказав їй батько. «Навпаки», — подумала Віола.

Він не любив марнотратства, а Віола не розуміла, чому це погано. Не можна викидати речі, які ще працюють. (Голос Здорового Глузду). У порожніх баночках від йогурту буде розсада, з черствого хліба й пирога вийде пудинг, а м'ясні обрізки можна перемолоти на фарш. («Хто зараз морочиться з м'ясорубкою?») Старі вовняні светри він розрізав і набивав ними подушки. З усього, що не встигало втекти, робив варення чи джем. Виходячи з кімнати, треба вимикати світло й закривати двері. Віола, звісно, цього не робила. В дитинстві в неї ніколи не було паперу для малювання — їй віддавали обрізки шпалер. («Просто переверни, прекрасний папір»). Вікна мили оцтом і газетами. Недоїдки викидали в компост чи пташкам. Батько знімав волосся з гребінців і лишав надворі, пташкам на гнізда. Він був просто-таки одержимий пташками, які жили у них в саду.

Він не був злий — це вона мусила визнати. Вдома завжди було тепло — навіть жарко, центральне опалення виставлене на максимум. Він давав їй багато грошей на кишенькові витрати й дозволяв самій вибирати одяг. Їжі не бракувало. Її дратувало, що майже все було із саду — фрукти, яйця, овочі, мед. Але не курчата — курчата були від м'ясника. Курчат убивати він не міг. Він дозволяв їм дожити віку, в саду кишіли старі кури.

Улітку вона нескінченними годинами горбатилася в саду, як кріпачка — руки ставали липкі від малини, червоної і білої смородини. Її дряпав аґрус, жалили оси, кусали мурахи, бридили слимаки й черви. Чому вони не могли купувати їжу