Синхрон - Інгеборг Бахман

взяв її з собою до Парижа, підучив трошки, через нього в Парижі вона познайомилася з Дювальє, якого кілька десятиріч поспіль вважали єдиним фотографом світового рівня і якому подобалась маленька «tyrolienne», як він її жартома називав. Елізабет, з’явившись нізвідки, з дилетантської редакції у Відні, почала невдовзі їздити зі старим чоловіком у відрядження, як асистентка, учениця, секретарка, а згодом як незамінна співробітниця, і дитяча мрія, з якою вона носилась у Відні, вже не була мрією, а стала реальністю і на початку полонила її всю. Вона їздила з Дювальє до Ірану, до Індії і до Китаю, а коли вони повертались до Парижа й працювали над його наступною книжкою, завдяки йому, хоча він був найнещадніший до роботи з усіх, кого вона коли-небудь знала, й нещадно використовував також і її, вона познайомилася з «усіма тими», як їх називав пан Матрай, і Пікассо з Шаґалом, Стравінський з Джуліаном Гакслі, і Гемінґвей, і Черчіль з гучних імен перетворились для неї на знайомих осіб, осіб, яких не лише фотографуєш, а й ідеш з ними на обід, або вони тобі можуть навіть зателефонувати, і після перших гонорарів, які обережний, а може, й скупий Дювальє, виділяв і на її долю, вона зрозуміла, що правильніше мати три сукні від Баленсіаґи або від якогось іншого великого кутюр’є, який згодом протягом короткого часу зацікавився нею в іншому плані та вивчав і підкреслював її неповторність, аніж двадцять дешевих, і хай вона й була одержима роботою і не думала ні про що інше, а лише, щоб бути кращою і кращою, втім у неї з’явився стиль, «клас», як казав її німецький друг, бо вона тепер дедалі більше носила і дедалі більше робила те, що їй пасувало. З худющої, високої, маленької Матрай, яка як дівчина не особливо могла подобатись у Відні, парижани зробили «тип», який лише набагато пізніше почали вважати цікавим і гарним, а тому у Відні їй і не пощастило, бо її там просто всі любили, тоді як чоловіки сприймали як середній рід. Коли вона, вже після двадцяти трьох, досі бігала всюди як близька приятелька впливових чоловіків і не збуджувала ні краплі ревнощів у жінок і коханок тих чоловіків, то постановила покласти цьому прикрому становищу край. Якийсь час вагалася між Лео Йорданом, лікарем, який щойно розпочинав кар’єру, та Гарі Ґольдманом, який хоч і не був лікарем, але про якого казали, що в нього тьма-тьмуща жінок, і вона зупинилась на Ґольдманові, бо він їй більше подобався. Це було виважене, тверезе рішення, а через кілька місяців вона почула, пробовкнувся один, і нітрохи з того приводу не рознервувалась, що акторка X розповідала своєму другові Y, який переповів це залицяльникові Елізабет Z, що вона, мовляв, повністю фригідна, хоч і дуже приваблива. Вона здивовано розмірковувала, що, може, воно й правда, бо хоч вона й не могла повірити, що таке міг патякати Ґольдман, але міг хтось із тих, з якими вона також пробувала колись, бо звідки їм було знати, що вона йшла до них так, як ідуть на операцію з видалення апендикса, не надто хвилюючись, але й без ентузіазму, з вірою в те, що досвідчений хірург, чи в її випадку досвідчений чоловік, справиться з такою дрібничкою. Анітрохи не вміючи ламати комедії, вона ставилася до цих чоловіків, до Ґольдмана й до інших, завжди щиро й приязно, нейтрально, не так, власне, як ті дівчатка, що руйнують шлюби й стосунки і не дають проходу з домаганнями й почуттями, бо наступного дня для неї вже нічого не існувало з того, що сталося вночі чи ввечері, і лише познайомившись у Парижі з Троттою, вона так сильно змінилась, що час у Відні і її поведінка там здавалися їй незбагненними. Відтоді вона вже більше не могла в’явити, як вона колись байдуже йшла до чийогось ліжка, щоб, як вважала, зробити чоловікові приємність, навіть ні на мить не сумніваючись, що робить приємність, бо вже протягом перших хвилин хотіла подобатись Францові Йозефові Тротті, і боялась, і тривожилась як жінка. Почала робити все для того, щоб його запопасти і втримати, а тоді знову опускала руки, бо як їй було зацікавити такого дивакуватого, зарозумілого чоловіка, оскільки раптом видавалася собі геть нецікава і не знала, що означає його іронічна поведінка, щодо якої вона впродовж п’яти хвилин була певна, що та на її користь, а через п’ять хвилин, що вже ні. В перші дні, коли вона шукала Тротту і втікала, і він її шукав і втікав, добігало кінця її дівоцтво, починалося велике кохання, і навіть якщо згодом вона, як вона, власне, аналізувала з того чи з того погляду, вважала, що її великим коханням було інше велике кохання, все одно через понад двадцять років на горішній дорозі № 1 Тротта ще раз був великим коханням, найнезбагненнішим, найскладнішим водночас, переповненим непорозумінь, суперечок, нерозуміння, недовіри, але він її щонайменше сформував, не у звичному сенсі, не тому, що зробив її жінкою (бо на той час це міг зробити і хтось інший), а тому, що дав їй змогу зрозуміти багато речей, завдяки своєму походженню, він, справжній вигнанець і приречений, вона, любителька пригод, яка очікувала від світу бозна-яких чудес, перетворювалась на вигнанку, бо він, уже після смерті, крок за кроком затягував її разом з собою до загибелі, позбавляв її віри в дива і допомагав усвідомлювати, що їй призначено бути на чужині.

У тих стосунках це було найважливіше, але було ще й інше. Залежало, власне, від того, де тієї чи тієї миті саме шукаєш найважливіше, тоді Елізабет не звертала уваги на всі слова Тротти, який походив з того легендарного роду, з якого ніхто «з цим не впорався», і про його батька вона довідалася від нього, що він також не розумів тих часів і врешті запитував: куди мені тепер, Тротті? Коли світ знову валився, для одного з Троттів 1938 року, одного з тих, що ще раз мусили підійти до Гробівця капуцинів і добре знали, що означає «Боже бережи», але перед тим зробили все для того, щоб повалити династію Габсбурґів. А найважливіше з найважливішого було те, що Тротта позбавляв Елізабет певності в роботі, бо після смерті Дювальє вона перейшла до найкращого французького журналу, і він крапля за краплею почав вливати в неї отруту, змушував її замислюватись над своїм фахом. Коли одного разу вона безпорадна, вся в сльозах прийшла до нього, бо один з її друзів, якого