Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

— То може візьмемо її з собою? — запитав Щусь.

— Пропонував... Відмовилася... Каже: "Стану дружиною — тоді з тобою в огонь і в воду".

— Багато захотіла — нічого не одержить.

— Ні, Федю, таку бабу прогавити — вік жалітимеш.

— Дивися, тобі видніше... Можна й завтра весілля зварганити.

— Чого зварганити? Зробимо, як у кращих домівках Гуляйполя і навіть усієї Катеринославщини.

Постало нагальне питання: "Хто узаконить шлюб?" Нестор наполягав, щоб це зробила Рада селянських депутатів, а Тіна стала на дибки, мов норовиста кобила:

— Ні, тільки до церкви! Нехай священик обвінчає.

Батьки нареченої були глибоко віруючими людьми і, звісно, у своєму дусі виховали дочку. А Нестор не міг терпіти попів ще з дитинства, вірніше, від дня свого народження. Мати Явдоха Матвіївна розповідала сусідам, як не бажаний у її великій і бідній сім'ї новонароджений Нестор, коли його хрестив молоденький батюшка Никодим, з дурної дитячої голови пісьонув святому отцю прямо у вічі. А той у відповідь:

— Кого ти, Явдохо, виродила? Це ж не дитина, а чортеня без ріг.

У цього чортеняти невдовзі виросли й роги, якими воно ледь не замордувало носія ідей православ'я на Гуляйпільщині. Коли Несторові було лише одинадцять місяців, помер його батько Іван Родіонович. Незабаром після цього лиха приглянувся до вродливої удовиці Явдохи Матвіївни все той же батюшка Никодим. Початку цієї любовної історії Нестор, звісно, за свого малолітства не пам'ятає. А згодом, коли трохи підріс і втямив, чого сільський піп темними вечорами крадеться, мов злодій, до їхньої господи, у Нестора виникла до нього таємна відраза.

Певно, то вже почали відростати у малого роги, про які пророче кинув репліку батюшка Никодим при хрещенні "чортеняти". Може й так, заперечувати не будемо. Втім же, невдовзі Нестор викинув у гуляйпільській церкві свій черговий "номер": стояв він якось з матір'ю на Великдень близько до вівтаря. Святотець, щось там співав чи ні, а, вгледівши їх, підійшов і щось шепнув на вухо Явдосі Матвіївні. А коли відходив, Нестор (бісова дитина!) навмисне підставив підніжку батюшці і, мабуть, вдало підставив, бо той, перечепившись, бабахнувся своїм пузелом на очах у всього чесного народу. Замість смиренної молитви і співу во славу Господу, у церкві зчинився регіт. Парафіяни кидали гучні репліки:

— Наш Никодим вже нализався.

— Або з Явдохою перегуляв...

Та на цьому великодна комедія не закінчилася. Батюшка, підвівшись, і замість того, щоб сховатися у вівтарі і там зализати свої рани чи відпустити самому собі гріхи, погнався за малим чортом і все прагнув його наздогнати й огріти великим хрестом. А хіба дияволеня наздоженеш? Воно, як дзига, вертляве: шмиг — туди, верть — сюди — і в двері. А там — тільки й бачили його. Не з'являвся Нестор додому з місяць — усе переховувався у глинищі Карманова, що за Гуляйполем. А згодом на парканах села були наклеєні, написані на папері з учнівського зошита, віршики, що висміювали батюшку. Писав їх Нестор, і то були перші в історії Гуляйпільщини листівки, спрямовані проти царського ладу. В усякому разі, саме так їх оцінили в поліції і, мабуть, не помилилися, бо справді священослужителі були стовпами дому Романових. І на ці "стовпи", на їхню честь зазіхнув отой недоросток Нестор. Поліція кілька днів працювала з малим виродком, але так від нього нічого й не добилася: мовчав, як без'язикий. Тоді за розслідування справи і покарання злочинця взявся сам батюшка. Якось він спіймав махновського вилупка у темному закутку й почав його мотузити. Бив і примовляв:

— Оце тобі за підніжку... А це за віршики... А це, щоб не підглядав, що з твоєю матір'ю роблю ночами...

Нестор довго у боржниках не ходив: через кілька днів після цієї екзекуції усі копиці батюшчиного сіна були спалені дотла. Хтозна, чим би ця війна між ними закінчилася, аби Нестора не посадили на довгі роки у Бутирку. А коли він прибув з ув'язнення, то священик Никодим, дізнавшись про це, наступного ж дня злиняв з Гуляйполя у невідомому напрямку. Деякі люди подейкували, що Нестор все-таки спіймав його, прив'язав йому до шиї великого каменя і спустив у річку Вовчу — сомам на святковий обід.

...На тому Світі.

ЛЕНІН(до Диявола). Мій Світоче, так що насправді зробив Махно з тим "опіумом для народу"? Втопив його?.. Чи четвертував?

ДИЯВОЛ. Не поспішай, товаришу Ульянов, поперед батька в пекло. Уважно спостерігай за подіями тих днів і років, тож усе взнаєш.

...Знову планета Земля. Село Дібрівка. Підготовка до Нестерового весілля. Махно з приємністю спостерігав, як Тінині батьки готуються до великого сімейного дійства. Зійшлися подруги нареченої, усі, як і молода, з довгими заплетеними косами, у нових сукнях, вишиваних сорочках. За старшу дружку була Маруся. Вона на Махна не ображалася, чи вдавала, що їй байдуже, і всіх переконувала, що радіє за свою подругу, за її щастя.

Дівчата плели з квітів і барвінку віночки, старша дружка, тобто Маруся, співала наче за наречену: