Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

Зараз до гарячої зброї в нього ще не дійшло. За кожним ударом шаблі він, як лісоруб, вигукував: "Га-а-х!" Скільки разів отак крикнув, стільки й злетіло з плеч голів... Він надто зачастив своє "гахкання", і Сашко глянув на Махна ще раз, просто з цікавості й вжахнувся.

— О Боже! Свят, свят! — вирвалося з душі Нетреби. Він чітко побачив, що на скривавленому Козачку, крім Нестора, сиділа ще якась волохата здоровенна потвора, схожа на людину. І вона, а не Махно, змахувала шаблею і кричала: "Га-а-х!" Та це ж Люципер, Їй-Богу, Люципер!" — майнула в Сашковій голові думка, і він хотів відсахнутися од Нестора якнайдалі, та вороги, що насідали, не дали змоги ступити Сашковому коневі ні вбік, ні тим більше назад жодного кроку. Так і продовжував битися на місці, вже не сміючи більше глянути на отамана... Цю потвору — Люципера бачив Сашко поряд з Нестором і в селі Бабаші та боявся про це сам собі зізнатися, бо гадав, що той привид народився у можливо хворій чи п'яній від жорстокості його голові. Аж, дивися, знову повторилося те видіння...

На іншому Світі. Ленін перший упізнав у волохатій потворі, що сиділа на коні з Махном, небесного Сатану.

— Мій Світоче! Це ж у нас, на Землі, називається політичною проституцією. Ти, виявляється, був заодно не лише зі мною, а й з Махном.

Диявол посуворішав:

— Скільки тобі, Ульянов, втокмачую у твою безмозку лису голову, що ти і Махно — мої діти-демони. А ти все не віриш... Так що будь до Нестора ввічливішим... І не ставайте, як у революцію, брат на брата, не подавайте один одному замість хліба камінь — так учить усіх Господь. Ви зустріньтеся, любо-миленько станьте поряд перед люстерком... І лише сліпий не побачить між вами схожості.

Що мав зараз на увазі Диявол, коли говорив про схожість між Леніним і Махном, хтозна. Якщо брати до уваги їхню зовнішність, то справді є щось спільне. Характери? Обидва гарячкуваті і разом з тим розсудливі, не подумавши, не рубали з плеча, їхня ідеологія і вчинки? Махно створював комуни і невдовзі те саме робив Ленін. За всесвітню революцію вони рятували обидва, причому, прагнули її досягти одними й тими ж методами — насильством і жорстокістю. Ідея інтернаціоналізму також захоплювала їх обох, лише з однією суттєвою різницею... Ленін свій інтернаціоналізм бачив під егідою російського шовінізму, а Махно категорично відмітав зверхність будь-якого народу, а тим більше "дикого великого російського" і разом з тим не сприймав українського націоналізму. Обидва вони майже однаково закінчили свій життєвий шлях — у розквіті політичних сил і революційної боротьби, один з них — Ленін, не доживши до 60 років, інший — Махно — до 50 років, тобто до тих літ, коли генії стають ще геніальнішими. Обидва вмирали в тяжких муках, як великі грішники. По їхній смерті слава про них пережила у пам'яті народній їхні революційні заслуги...

Певно, ще була якась схожість між ними, якщо Сатана так упевнено стверджує це на тому Світі. Йому видніше...

А тим часом на грішній Землі, у селі Дібрівка бій між сільськими партизанами і гайдамацько-австрійськими військами досяг апогею. Нестор перший заволодів австрійським кулеметом і, наказавши Козачкові лягти на землю, прицільно застрочив з ворожої зброї. Невдовзі стріляв з кулемета й Сашко. Ворог сахнувся у протилежний бік села, але там зустрів його кулеметним вогнем Федір Щусь.

— Ой молодець Федя! — вигукнув до Сашка з радощів Нестор. — Він уже при кулеметах і, чую, має їх щонайменше три. Тепер наші справи підуть веселіше.

Та не кажи "гоп", доки не перескочиш. Раптом десь набралася сила-силенна ворогів на церковному майдані, усі вони піші (мабуть, на коней сісти не встигли) і з криком "Слава" (зрозуміло, що то були гайдамаки) кинулися на кулеметний вогонь Нестора... Ні, він їх не переб'є фізично, не встигне перебити, бо ця, з бичачими, налитими кров'ю очима, людська лавина пробіжить по ньому смертельним галопом і розчавить, як слимака. Махно це прорахував подумки, але не встав з-за кулемета, а все строчив і строчив. А оскаженілий гурт гайдамаків, мов заворожений, хоч і рідшав, проте назад не повертав. І нараз у загальний гам і шум кулеметної стрілянини та здичавілого крику наступаючих вплівся гарматний постріл. Виявилося, що то Іван Негребецький прорубався не до кулемета, а до єдиної у ворога гармати, що стояла біля входу у церкву. Заволодівши нею, зарядив і все дивився, куди б його з найбільшою вигодою пальнути. Аж тут помітив, що очманілі гайдамаки (їх видно було за одягом) пруть на отамана. Ну й пальнув по них... прямою наводкою. Після цього вже не було кому бігти на Нестора.

У ворогів здали нерви, і вони панічно тікали, хто куди. То була їхня смертельна помилка, бо від махновців у степу не втечеш.

Дорубали австрійців та гайдамаків уже біля річки Вовчої. Тут допомогали й дібрівці. Все село і степ навколо нього були встелені трупами. І серед них — жодного махновця. Перемога! Перша у житті повстансько-партизанського руху селянства півдня України така велика перемога над переважаючими силами могутнього противника. Вона — ця справді феноменальна перемога — червоними літерами була записана в історію українського повстанства.

З приводу такого бойового успіху на майдані коло церкви (точнісінько, як у Павла Тичини: "На майдані коло церкви революція іде") був проведений велелюдний мітинг. На ньому дібрівці врочисто вітали своїх визволителів і масово почали записуватися в загін повстанців, який за годину-другу зріс до кількох сотень. І