Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

несподівано постало питання, що виникло саме собою, а хто ж керуватиме цим з'єднанням — гуляйпілець Махно чи дібрівчанин Федір Щусь? Обидва вони — хлопці браві, сміливі, розумні, авторитетні серед партизанів і вже відомі далеко за межами району. Щусь, правда, мав перед Нестором перевагу — він служив у царській армії — був бойовим матросом, добре знався на військовій справі. А Махно не розгублювався ні в яких критичних ситуаціях і міг при цьому швидко знаходити єдино вірні рішення. Обидва кандидати на отаманство були гарячковими. Та Щусь міг свій гнів відразу ж пустити в дію, а Махно навіть в апогеї роздратування володів собою і не коїв дурниць. Саме такий буйний Нестор подобався усім, хто його добре знав, і горнулися до нього хлопці, як оси до спілих груш.

Але тоді, на майдані села Дібрівки, близьких друзів Махна було надто мало — здебільшого партизани складалися з дібрівців і, звісно, своя сорочка завжди ближче до тіла. Отже, якби виникло питання, за кого голосувати, то бути б командиром Щусю, а не Махнові. Федір цю ситуацію відчув і попросив односельців надати йому можливість виступити першим. Він сказав:

— Ми всі там, у лісі, трохи розгубилися, не бачили виходу з критичного становища. У нас думка була одна — гідно вмерти. Лише Нестор Іванович рвався у бій, щоб вижити... Ми довірилися йому — і перемогли. — На цих словах Щусь став на коліно перед Махном і продовжив: — Віднині будь, Несторе, батьком усього революційного повстанства України.

— Будь нашим батьком! — закричав весь майдан, аж у лісі пригнулися віковічні дуби. (І знову ж таки: Павло Тичина, мабуть, знаючи цей випадок, пізніше напише: "Хай чабан! — усі гукнули, — за отамана буде".) Як годиться (за давнім козацьким звичаєм, коли на Січі вибирали гетьмана), найстаріший мешканець села столітній дід Євангел посипав Несторову голову попелом і тричі добряче шмагонув новоспеченого "батька" нагайкою по спині.

З того часу до прізвища "Махно" навічно приросло слово "батько", яке він з честю проніс крізь бурі революції. Ця подія сталася 30 вересня 1918 року. Її святкувала вся Дібрівка. "Пили горілку, пили наливку та ще й мед будем пити", — співали до півночі по хатах, танцювали, веселилися, закохувалися на майдані, на вулицях, в садах, коло річки... Слава Богу, дівчат і молодиць у Дібрівці було, як листя на дереві — тож вистачало їх на кожного партизана по вінця.

Нестор виставив навколо села надійну охорону, наказав розсідлати коней, дати їм побільше вівса і спочинок. Перевіривши, як виконане його розпорядження, також подався до своєї дівчини. У нього в багатьох селах округи були надійні коханки. Була вона і в Дібрівці.

Вже вечоріло, коли Махно прийшов до неї. Гостя зустріла її мати.

— А де Маруся?

— В саду. Там батько копає у березі криницю, а вона пішла глянути.

Сад був величенький, з десятину. Він тягнувся від майдану згори аж до річки Вовчої. Влітку в ньому Махно бував не один раз, тож знає тут кожну стежку й деревину.

— Тебе провести, Несторе, чи ти сам? — спитала мати дівчини.

— Не треба. Знайду.

З Махном було ще двоє: його охоронець Сашко Нетреба і Ваня Негребецький. Надвечірнє сонце, на диво, ще пригрівало, і розпашілі від сьогоднішніх бою і мітингу хлопці просто бігли до річки, аби швидше пірнути у прохолодну воду. А прийшовши, побачили, як мучиться з криницею Марусин батько, вирішили допомогти йому. Першим взявся за лопату Нестор. Копав глибоко й завзято, роздягнувшись до пояса. Хлопці тішилися роботою свого командира, а Маруся, котра зрізала китиці ягід калини і в'язала їх у пучки, кидала лагідні погляди на Нестора, милуючись його м'язистим тілом. Невдовзі прийшла сюди її подруга Тіна[19], яка працювала телефоністкою на пошті і, як з'ясувалося, частенько робила Нестору послуги — викликала до телефону когось з дібрівців, найчастіше Федора Щуся.

Обидві дівчата — Тіна й Маруся, — як на підбір: вродливі, веселі щебетухи. Одна лише різниця між ними: Маруся була вищого зросту, тендітніша, а Тіна — невеличка, тіло у неї пухкеньке і сама, як кров з молоком. "Якби ще одна, то можна було б усім трьом партизанам приземлитися на нічку в цій господі, — так думали Негребецький і Нетреба. — І криницю викопали б швиденько (ондечки вже вода з'явилася), і гульнули б потім, аж гай загув би, і любов'ю впилися б до нестями". Та не дивіться скоса, хлопці, на чуже сало. Бо Нестор вже давно примітив Тіну, а та аж піщала від радості, коли чула його хрипуватий голос у телефонній слухавці. І прибігла вона оце зараз до Марійки лише тому, щоб побачити свого янгола. А Махнові, чесно кажучи, подобалися обидві, і він ладен був провести ніч з ними обома.

Тож, коли викопали криницю і кожний з хлопців випив по кварті свіжої джерельної води, Нестор несподівано сказав своїм друзям, щоб вони мотали до інших дівчат. А сам залишився з Марусею і Тіною. На ранок прийшов у штаб загону знесилений, наче висмоктана виноградна ягода. Своєму найліпшому другові Федору Щусю сказав:

— Ой і дівчата! Особливо Тіна! Їв би її до завороту кишок... День