Джек - Альфонс Доде

Уранці доктора Гірша невідкладно викликали до гімназії, і він заявив, що Маду дуже хворий.

– Добрячий менінго-енцефалітик, – казав він, потираючи руки із сухими жовтими пальцями. Весь його вигляд свідчив про те, що він на сьомому небі.

Страшне то було створіння, отой доктор Гірш! Його голова була напхана уривками статей із різних наукових трактатів, всякими утопіями і доктринами, але, надто ледачий і незібраний для послідовного навчання, він ледве вивчив кілька медичних приписів і прикривав своє дрімуче невігластво купою плутаних уявлень про індійську, китайську і халдейську медицину. Він цікавився навіть магією, і коли в його руки потрапляло людське життя, подумував про чаклування та сумнівні й небезпечні рецепти знахарів.

Пані Моронваль вважала, що треба покликати справжнього лікаря на допомогу їхньому звихнутому ескулапу, але директор, не такий співчутливий і не схильний робити витрати, які, очевидно, ніхто й ніколи не відшкодує, вирішив, що для «тієї макаки» доктора Гірша більше, ніж досить, і цілком віддав негреня йому на поталу.

Прагнучи неподільно накласти лапу на хворого, ескулап-недоук, пославшись на ускладнення, через яке хвороба могла стати заразною, велів перенести ліжко Маду в протилежний куток садка, в якусь засклену, як і всі приміщення колишньої кінської фотомайстерні, комірчину з каміном,

Цілий тиждень він мав змогу випробовувати на своїй жертві усі трунки найдикіших народів, втішатися її муками; Маду опирався йому не більше, ніж кволе мале цуценя. Доктор Гірш власноруч готував якісь суміші із смердючих своїх порошків, котрі брав з різних пакетиків, і коли той дурисвіт, навантажений абияк закоркованими пляшечками, заходив до комірчини і щільно зачиняв за собою двері, усі думали: «Що він робитиме з нещасним хлоп'ям?»

А «діти півдня», для яких будь-який лікар – завжди трохи чаклун і знахар, побачивши його, похитували головами і пускали під лоба очі.

Посилаючись на заразну хворобу Маду, гімназистам заборонили наближатися до нього, і в тому затіненому, таємничому, страшному закутку у глибині садка, здавалось, назріває подія ще таємничіша й жахливіша, ніж чаклунські приправи доктора Гірша.

Проте Джеку хотілось побачити свого друга Маду, побувати за щільно зачиненими дверима, немов замурованими пильним наглядом. Хлопчик довго вичікував і нарешті, вибравши хвилину, коли ескулап кинувся до завулка по якісь забуті ліки, разом із цибатим Саїдом миттю проскочив у новостворений ізолятор.

То була напівсільська комірчина, куди складали садові інструменти, квіткову розсаду, теплолюбні рослини. Залізне ліжко Маду стояло на земляній долівці. По кутках – складені один на один глиняні горщики, шматки решітчастих загородок, биті шибки красивого синього кольору, того кольору, якого їм надають прошарки повітря. Зав'ялі стебла і величезні паки сухого коріння доповнювали цю невеселу картину, а в каміні, ніби мерзлякувата й тендітна тропічна рослинка, коливався вогник, наповнюючи комірчину задушливим снодійним теплом.

Маду не спав. На його ще більш змарнілому й побляклому личку застиг той самий вираз цілковитої байдужості. Його чорні ручки заціпеніли на ковдрі. І в його відчуженості, в зреченні від усього, що його оточувало, в тому, як відвернувся він до стіни, ніби між побіленою вапном цеглою відкривалися видимі лише для нього дороги, а кожна тріщина старої будівлі ставала ясним шляхом до лише ним знаного краю, було щось від маленької загнаної тваринки.

Джек підійшов до ліжка.

– Маду, це я... Мусьї Джек.

Хворий подивився на нього невидющими очима і нічого не відповів, – він уже не розумів французької мови. Тут були безсилі усі, які тільки є, методи на світі. Природа мало-помалу відвойовувала цього маленького дикуна, і в маренні, коли вже не належиш собі, коли інстинкт стирає все завчене, Маду розмовляв лише мовою рідної Дагомеї.

Джек тихенько сказав йому ще кілька слів, а старший за нього Саїд, відчувши холодний подув великих крил смерті, що повільно, мов хижий птах, ширяє, тихо спускаючись на затьмарене чоло помираючого, охоплений жахом і тугою, відступив до дверей. Раптом Маду тяжко зітхнув... Діти перезирнулися.

– Мені здається, що він заснув...– прошепотів поблідлий Саїд.

Джек, теж дуже схвильований, так само пошепки відповів:

– Ти маєш рацію, він заснув... Ходімо звідси.

І обидва вискочили з комірчини, покинувши товариша на поталу зловісним сутінкам, що огортали його і були ще разючіші в цьому дивному місці, куди просочувалося невиразне зеленкувате світло, яке буває надвечір у глибині саду.

Настала ніч. Діти зачинили за собою двері, і в тиші темної похмурої халабуди тепер поблискує тільки вогонь; він мерехтить, коливається, зазирає у всі кутки, ніби когось шукає і не знаходить. Його спалахи вихоплюють із темряви ".кладені шибки, зазирають у горщики для квітів, пнуться по ветхих решітках, приставлених до стіни, стривожено метаються з боку в бік і нічого ніде не знаходять. Вони ковзають по залізному ліжку, по короткій червоній куртці, рукави якої простяглися, немов спочиваючи, але, здається, там також нічого немає, бо вогонь шугає тепер до дверей, до стелі, блукає, тремтить, аж поки стомлений, виснажений, збентежений, усвідомивши, що він нікому тут не потрібний, що тут нікого зігрівати, ховається в попіл і згасає так само, як згас маленький мерзлякуватий король, який його так любив.

... Бідний Маду!

Гірка доля знущалася з нього не лише за життя, а й після смерті: хазяїн гімназії довго вагався: поховати його як служника чи як спадкоємця королівського трону. З одного боку, хотілося зекономити, а з другого – зробити собі рекламу й похизуватися. Після тривалих вагань Моронваль вирішив, що скнарити не варто, і якщо за життя маленький король дав менше зиску, ніж від нього чекали, то справедливо буде скористатися, як тільки можна, із його смерті.

І Маду влаштували бучні похорони.

Всі газети надрукували біографію юного короля Дагомеї, надто коротку, на жаль, біографію! Так само коротку, як і його життя, зате прикрашену, обрамлену довгим панегіриком на славу гімназії Моронваля і її директора. Незрівнянність методи Декостер, глибока освіченість лікаря, що боровся за життя принца крові, сприятливі для здоров'я умови, створені для навчання у гімназії, – нічогісінько не пропустили, і найзворушливішою в тій хвальбі була одностайність усіх газет, які слово