Помилка - Світлана Талан

вона б не крилася. Звичайно, було б дуже приємно, якби ця допомога була від неї. Діана пробачила б їй усе: і свої дитячі сльози, і розбиті мрії про сукню на випускний вечір. Раніше їй здавалося, що зраду дорослої жінки по відношенню до дитини пробачити неможливо, але в останні дні дівчина зрозуміла, що крижина образи почала танути. Лише б тітка прийшла сюди, аби її знову побачити.

Слабка надія була на те, що в ролі благодійника був керівник їхньої групи Аркадій. Але коли той прийшов відвідати Діану з трьома жовтими тюльпанами, яким зараз була копійчана ціна, і двома яблуками, надії не залишилося. Невже таємний шанувальник? Або такий, як Іван Іванович? Від згадки про цього гладкого борова Діану почало нудити.

Коли її взяли на двомісячне стажування в групу моделей, вона була на сьомому небі. Здавалося, така майже неземна мрія – і так легко здійснилася. Вони з Тимуром тріумфували, незважаючи на те, що за навчання довелося віддати майже всі заощадження. Це був перший крок у модельному світі, але відкривалися великі перспективи після того, як Аркадій помітив здібності Діани. Із групи, у якій вони навчалися, він відібрав двох дівчат для свого робочого колективу. Це була майже перемога!

– От бачиш, якщо в тебе є всі дані, – сказав тоді Тимур, – можна потрапити на подіум, минаючи і ліжка, і зв’язки! А я знав, що тебе візьмуть! Ти ж така красуня!

– Навіть не віриться, що з двадцяти дівчат відібрали мене й Оксанку.

– А як могло бути інакше?! – не вгамовувався Тимур. – У тебе приваблива незвичайна зовнішність, довгі рівні ноги, а про волосся я взагалі мовчу!

– Цікаво, на кого я схожа, – сказала Діана, – на матір чи на батька?

– Не муч себе здогадками. – Тимур обійняв Діану за плечі. – Потерпи трошки, і тоді ми все дізнаємося про батьків.

– У нас ні близьких, ні далеких родичів, – із сумом констатувала Діана. – Від кого ми дізнаємося, якими вони були?

– Це в особовій справі записано, що нікого в нас немає. Ми народилися в селі, а там усі одне одного знають, і півсела – родичі. Ось зробимо, що намітили, тоді й поїдемо. Добре?

Діана погодилася з братом. Відтоді минав третій рік, а вони так нічого й не дізналися про своїх батьків. Було б непогано, якби їхнім покровителем виявився хтось із родичів, але це зі світу фантастики. Час звикнути, що в них немає зовсім нікого. Вони самі і вже давно нікого не чекають, ні на кого не сподіваються. Але чому їй досі сниться тітка Вероніка? Уві сні Діана бачить її добрі очі, відчуває, як щоки´ торкаються її теплі губи, а навколо так по-дитячому смачно пахне апельсинами… Діана зітхнула, повернула голову й подивилася у вікно. Схоже, весна вирішила остаточно вступити у свої права. Про це красномовно говорили й бездонна блакить неба, і набряклі бруньки на гілці яблуні, яку Діана могла бачити, не встаючи з ліжка, і невгамовне цвірінькання швидких горобців.

У двері хтось легенько постукав. «Отакої! – подумала Діана і всміхнулася. – Явно в нас із Тимуром багатий і впливовий покровитель, якщо медперсонал не входить до палати без стуку».

– Увійдіть! – крикнула вона.

Лікар приніс важкий пакет, поставив його біля тумбочки.

– Це наказали вам купити, – сказав, привітно всміхнувшись, і відразу почав оглядати хвору.

– Може, ви все-таки зізнаєтеся, хто вам наказує здмухувати з мене пилинки? – спитала Діана вже без надії.

– Голубонько, я вам не раз говорив, що цього ніхто не знає: ні я, ні завідувач відділення. Краще скажіть, що вас турбує?

– Нічого. Я почуваюся добре. Мене скоро випишуть?

– Вам у нас не сподобалося? Щось не так? – стурбовано запитав лікар.

– У мене вже боки болять від лежання в ліжку.

– Якщо так, то завтра здасте всі аналізи. Треба переконатися, що все у вас нормально.

– Які аналізи? – запитала Діана, при цьому її голос злегка затремтів.

– Усі аналізи крові…

– Крові? – перепитала Діана.

– Так, крові. Ви боїтеся уколу голки у вену?

– Лікарю, – схвильовано сказала Діана, – я хочу сьогодні ж виписатися з лікарні. Підготуйте мені, будь ласка, епікриз, поки я зберу свої речі.

– Але, – чоловік здивовано розвів руками, – я не можу вас виписати, не переконавшись…

– Тоді напишіть, що хвора самовільно залишила відділення.

– Мені може за це влетіти.

– Тоді йдіть і підготуйте виписку, – сказала Діана. Вона рішуче підвелася з ліжка й заходилася кидати свій одяг у порожній пакет. Лікарю нічого не залишалося, як вийти з палати.

Діана явно нервувалася. Звичайно, вона не збиралася довго затримуватися в лікарні, щоб не втратити форму. Занадто важким був її шлях на подіум від простого стажиста до супермоделі, а потім і до топ-моделі. Про те, як нелегко їй далися ці сходинки вгору, ніхто не знає, навіть Тимур.

«Треба зайти до нього в палату, – подумала Діана, переодягаючись, – і сказати, що виписалася».

Діана підійшла до дзеркала, за звичкою дбайливо й ретельно розчесала довге волосся, намагаючись не зачепити шрами від швів на потилиці, які ще нили. Звичайно, у неї з’явилася синюшність під очима, талія стала ширша, а обличчя було блідішим, ніж зазвичай. Але це все можна виправити. Головне, щоб Тимур не дізнався про причину її поспіху. А якщо лікар йому все розкаже? Доведеться визнати, що сама наполягла на виписці. Причина? Треба якнайшвидше привести себе у форму, щоб не зірвати намічене портфоліо для одного відомого закордонного глянцевого журналу. Якщо все піде за планом, буде авторська фотосесія, фото на обкладинці, а це – гроші. Їм дуже потрібні гроші. У них із Тимуром великі плани на майбутнє, а для цього необхідна чималенька сума. І годі сподіватися на якусь тітку Вероніку. Вона зрадила її дитячі мрії, грубо все перекреслила. Тепер до своєї мрії вона йде самостійно. Ні, не зовсім. Тимур – її опора. Для сестри він готовий перевернути гори. Отже, вона повинна виправдати його надії. Вона ніколи не вчинить так, як колись мама-тітка Вероніка.

Розділ 27

Уранці Микита вирішив не йти на заняття в інститут. Він старанно вчився, відвідував усі лекції, ходив на практичні заняття, вечорами сидів над підручниками, а потім працював в Інтернеті, намагаючись почерпнути для себе щось нове й необхідне. Він ясно усвідомлював, що знання потрібні йому не для того, щоб отримати «червоний» диплом, а для нього самого. Уже не один рік його родина йде до мети відкрити для сина власну клініку. Звичайно, для цього одного диплома буде замало, потрібні більш досвідчені і кваліфіковані фахівці. Він знайде таких