Робінзон Крузо - Даніель Дефо

Я здригнувся від несподіванки. Я був готовий до чого завгодно, проте розгубився. От так сюрприз!

Украй збуджений, я, недовго здумавши, схопив рушницю, підзорну трубу, поквапом засунув у пришиту до пояса шкіряну кишеню кисет із тютюном, люльку і кресало та побіг на вершину пагорба. Щойно я піднявся на майданчик, прогримів другий постріл. Не зволікаючи ані секунди, я почав гарячково збирати дрібне суччя й гілля, а потім – із третьої спроби – розпалив багаття. Вітер підхопив дим і поніс удалину; поступово вогонь розгорявся все сильніше.

За звуком другого пострілу я визначив напрям і зрозумів, що гармата стріляє в тому місці, куди якось мене занесло течією в човні. Але навіть у підзорну трубу я нічого не міг розгледіти через величезні хвилі, що розбивалися об скелі. Проте в мене були всі підстави вважати, що гине великий корабель, який, можливо, відстав від каравану. І якщо я нічим не можу допомогти морякам, може, вони самі, помітивши вогонь на острові, змінять курс і дістануться сюди. Тоді я врятований!

Я сподівався, що так воно й буде, тим більше що незабаром пролунав третій постріл, і я впевнився, що на кораблі все-таки помітили моє багаття.

Я підтримував вогонь протягом усього вечора і всієї ночі, час від часу спускаючись у гай по дрова, але постріли припинилися. Коли зовсім розвиднілося, я відразу схопив підзорну трубу, одначе знову нічого не зміг розібрати через туманну імлу, хоча море трохи вгамувалося й вітер зовсім ущух. Єдине, що мені вдалося розгледіти, – це нерухомий силует, який чорнів поруч із рифами біля південного краю острова.

Увесь день я стежив за цим таємничим силуетом і ламав голову над тим, що може означати те, що він не рухається. Нарешті я вирішив, що це корабель, який стоїть на якорі, і, щоб дістати підтвердження своєї здогадки, вирушив до південно-східної частини острова. Рушниця була зі мною, але зізнаюся: у той момент я й думати забув про дикунів – настільки вчорашня подія хвилювала мене.

Я вибрався до скель, піднявся на пагорбок, із якого колись спостерігав примхливу гру течій, і зітхання вирвалося з моїх грудей: переді мною був лишень остов корабля, що, вочевидь, розбився цієї ночі об рифи. Мені було безкінечно гірко і через мою помилку, і через те, що тут напевне загинули люди. Моряки не могли знати, що течія несе їх у пітьмі до скелястого мису, а шторм завершив решту, кинувши корабель на рифи, майже повністю вкриті водою. Навряд чи з корабля могли бачити острів, і третій постріл гармати був не відповіддю на мій сигнальний вогонь, а розпачливим і безнадійним покликом на допомогу. Я ж розцінив його так, як мені хотілося, а дійсність виявилася зовсім іншою.

Були три варіанти подій. Перший, найсумніший: моряки з корабля, який наштовхнувся на рифи, спустили на воду шлюпки та спробували врятуватися, одначе їх спіткала така сама доля, як і наш екіпаж, – шлюпка потонула, й ніхто не зміг дістатися берега. Шлюпку також могло понести у відкрите море, де, швидше за все, на моряків чекала голодна смерть або загибель від спраги. І нарешті, – я відчайдушно сподівався на це – корабель був торговельним, плив у складі каравану, і всьому екіпажу, незважаючи ні на що, вдалося врятуватися, перебравшись на інше судно. Я добре уявляв, якою складною й небезпечною є така операція, але все-таки волів вірити, що все закінчилося щасливо…

Мені було до сліз шкода цих людей, оскільки я сам колись пережив щось подібне. І ось результат, гірко посміхаючись, думав я: доля була до мене милосердною та водночас жорстокою, оскільки двічі коло берегів цього острова гинули кораблі, а лишився живим тільки я. Я прошепотів: «Боже, нехай станеться диво, і хоча б одному з цих нещасних моряків поталанить урятуватися! Я мав би товариша, удвох нам було б не так важко жити на цьому острові… і все змінилося б на краще…»

Проте мені не судилося дізнатися про долю екіпажу.

За кілька днів море викинуло на берег тіло юнака-юнги – я знайшов його, коли знову пішов до скель. Він був у матроській формі – у куртці, коротких полотняних штанах і синій порваній сорочці. У кишенях куртки були тільки люлька й дві золоті монети; паперів, із яких можна було б дізнатися про його національність, не було. Зовні юнак скидався на європейця. Я поховав його біля обніжжя скелі, напроти того місця, де розбився його корабель, поставив безіменний хрест і взяв собі на пам’ять його курильну люльку.

Утім, я не міг позбутися думки, що на спотвореному судні хтось залишився живим і тепер потребує моєї допомоги. Я сліпо вірив у це і плекав надію дістатися корабля. Це було вкрай складно й небезпечно, але нетерпіння додавало мені сміливості.

Нарешті настав повний штиль, лишалося розрахувати час припливу і відпливу, після чого можна було спробувати дістатися судна на човні. Шлях випадав неблизький, адже моя пірога перебувала далеко від того місця, але мене це не зупинило.

Розділ 34

Іспанський корабель

Аж палаючи з бажання здійснити задумане, я почав готуватися до експедиції. Зібрав великий запас провізії, щоб нагодувати голодних моряків, якщо вони будуть на кораблі, зокрема взяв багато хліба та ячмінних коржів, в’ялене м’ясо, кошик родзинок, пляшку з прісною водою й пляшку рому, якого в мене ще було вдосталь.

Я вивів човен зі стоянки, почистив його та встановив щоглу й весла. До шухляди на кормі склав зброю, провізію та поставив суденце на якір поблизу берега. Потім повернувся за рештою вантажу. Цього разу він складався з іще однієї пляшки з водою, пляшки козячого молока й великого шматка сиру. Не забув я прихопити компас і парасольку.

Усе це я переніс у човен і, попросивши Бога благословити моє плавання, залишив узбережжя. Намагаючись триматися неподалік берега, я неквапом просувався на веслах у бік північно-східного кінця острова. Звідти я мав, піднявши вітрило, подолати небезпечну ділянку у відкритому морі.

Досягнувши того місця, звідки вже було видно рифову гряду, я, украй збентежений, кинув веслувати. Чи треба мені плисти далі? Стрімка течія вирувала зовсім близько – і я не був певен, що здолаю її. Рішучість моя кудись зникла, і я легкодухо повернув до берега, до знайомої тихої бухти, у яку заходив, коли заледве