Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

по деревах, ні копаючи нори в землі. Докладні спостереження над моїми зубами довели їм, що я належу до м'ясоїдних тварин, але вони не уявляли собі, чим я годуюся, якщо не їм слимаків та різних комах (цю можливість вони, за допомогою вчених аргументів, відхиляли), бо всі чотириногі значно сильніші за мене, а польова миша та деякі інші тварини занадто прудкі для мене. Один із цих розумак висловив думку, що я — ембріон або передчасно народжена тварина. Проте інші двоє відкинули таку думку, зауваживши, що всі члени мого тіла досконало розвинені і що я прожив уже багато років, як свідчить про те моя борода, волоски якої вони вгледіли в сильне збільшувальне скло. Мій, без усякого порівняння, малий зріст не дозволяв їм визнати мене й за карлика, бо улюбленець королеви — найменший відомий у цій країні карлик — мав усе ж таки близько тридцяти футів заввишки. По довгих суперечках мудреці одностайно визнали, що я являю собою релплум скалькат, або, перекладаючи буквально, гру природи. Таке визначення цілком пасує до сучасної європейської філософії, професори якої, зневажаючи посилання на приховані причини, що ними послідовники Арістотеля намагаються прикрити своє незнання, вигадали це дивовижне розв'язання всіх труднощів, сприятливе для незвичайного прогресу знання людського.

Після цього останнього висновку я попросив вислухати кілька й моїх слів. Звертаючись особисто до його величності, я запевнив його, що приїхав із країв, де живуть мільйони осіб обох статей такого зросту, як я, і де все — рослини, тварини й будівлі — має пропорційні розміри, що дозволяє нам боротися за своє життя та знаходити собі їжу так, як робить це кожен із підданців його величності. Така була моя відповідь на всі аргументи тих джентльменів. На цю довідку вчені, зневажливо посміхаючись, відповіли, що я добре засвоїв науку, яку дав мені фермер. Король, куди тямущий за них, відпустивши вчених мужів, послав по фермера, який, на щастя, не встиг ще виїхати з міста. Розпитавши спершу його самого, а потім зробивши йому очну ставку з дочкою, король визнав наші розповіді за ймовірні. Він побажав, аби королева наказала особливо піклуватися про мене, і дозволив Гламделкліч залишитися коло мене, бо бачив наше велике приятелювання. При дворі їй дали окрему пристойну кімнату, призначили виховательку, щоб завершити її освіту, і дали одну челядницю вдягати її та ще двох — для інших послуг. Королева замовила придворному столярові за зразком, ухваленим мною спільно з Гламделкліч, ящик, який правив би мені за спальню. Столяр той був великий майстер і за три тижні спорудив дерев'яну кімнату шістдесят футів завдовжки і завширшки та дванадцять футів заввишки, з відкидними вікнами, дверима й двома шафами в стіні, як то буває в лондонських спальнях. Дошка в стелі була на двох завісах, і це давало Гламделкліч змогу виймати щоранку виготовлене меблярем її величності ліжко, щоб провітрювати його, власноручно прибирати і ввечері ставити назад, знову опускаючи стелю. Дуже симпатичний столяр, знаний тонкістю роботи своїх дрібничок скомпонував для мене два стільці з ручками та спинками з матеріалу, подібного до слонової кістки, два столи й комод. Усі стінки кімнати, підлогу й стелю вкрили зсередини м'якою тканиною, щоб запобігти нещасним випадкам і зменшити тряску під час перенесення ящика або переїзду. З остраху перед мишами й пацюками я попросив зробити мені замок до дверей, і по багатьох спробах слюсар виготував замок, найменший з будь-коли бачених там, але більший від якого мені довелося бачити лише коло воріт одного панського будинку в Англії. Ключ від нього я завжди носив у кишені, бо боявся, щоб Гламделкліч не загубила його. Для моєї одежі королева звеліла взяти найтоншого шовку, трохи товщого від наших ковдр, який дуже заважав мені, доки я призвичаївся до нього. Костюми пошили за місцевою модою; вони нагадували почасти перське, почасти китайське вбрання і мали цілком скромний і поважний вигляд.

Королева так уподобала моє товариство, що не могла обідати без мене. На її столі, коло лівого ліктя її величності, завжди ставили мій столик і стілець, а Гламделкліч допомагала мені й доглядала мене, стоячи на ослінчику біля самого столу. У мене був срібний сервіз з тарелей, тарілок та інших потрібних речей, який, у порівнянні з королівським посудом, здавався не більшим від іграшок, які, я бачив, продають для ляльок по лондонських крамницях. Цей посуд моя маленька нянька носила в срібній же таки шухлядці в своїй кишені і по обіді сама мила та чистила його. За одним столом з королевою, крім мене, обідали тільки дві її доньки: старша мала шістнадцять років і молодша — тринадцять і один місяць. Зазвичай королева клала мені на тарілку шматок м'яса, що його я розрізував сам, а вона з цікавістю дивилася на мої мініатюрні порції. Сама ж королева, хоч який був у неї тендітний шлунок, ковтала за раз стільки, що цього вистачило б дюжині англійських фермерів на цілий обід, і на це попервах я не міг дивитися без огиди. Крило жайворонка, разів удев'ятеро більше за крило нашого індика, вона перекушувала разом з кістками, клала в рот шматок хліба з дві дванадцятипенсові буханки завбільшки і одним духом вихиляла свою золоту чашу, де містилася наша велика бочка. Ножі в неї були такі, як наші дві коси, коли б їх випрямити; виделки, ложки й усе інше — відповідного розміру. Пригадую, що коли Гламделкліч понесла мене показати кілька накритих столів у палаці, де лежало по десять чи дванадцять цих величезних ножів і виделок, то мені здалося, що я ніколи ще не бачив такого жахливого видовища.

При дворі ведеться, що кожної середи — або їхньої суботи — королева з дітьми обідають у покоях його величності, великим улюбленцем якого став я тепер. При такій оказії мій стіл і стілець ставили коло лівої руки короля перед одною з сільниць, і монарх який дуже полюбив мене, розважався, розпитуючи мене про звичаї, релігію, закони і системи управління та освіти в Європі, на що я відповідав якнайкраще. Розум його був такий ясний, а судження такі точні, що з приводу моїх слів він завжди висловлював цілком мудрі думки і робив дуже розумні зауваження. Мушу зізнатися, що після одної моєї занадто багатослівної промови, коли я, спинившись зокрема на нашій любій батьківщині, докладно описував її торгівлю, релігію та політичні партії й розповідав про всі війни на морі та на суходолі, він, піддавшися забобонам виховання, не