Діти - Галина Василівна Москалець

Але Дмитро вже переступив поріг. Вони зайшли до кімнати. Марія стала ритись в тумбочці.

— Бачу, скучаєте? — поцікавився він.

— Ні, збираюсь спати.

— Ха-ха! Та ще лише восьма година! Кури й ті не сплять…

— Візьміть оцю, — не відповідаючи, простягнула йому Марія повість «А зорі тут тихі» Бориса Васильєва.

— Та я кіно бачив… Неінтересно.

— Кіно — це кіно, а книжка — книжкою.

Він присів поруч, і погляди їхні на мить зустрілись. Марія вмить відвернулась.

— А хлопець у вас є, коли не секрет?

— Був, — буркнула вона серйозно.

— Розійшлися?

— Нехай буде по-вашому! — знизала плечима й підвелась. — Ну, то як: берете книжку?

— Та візьму. Якби то вас в кіно запросити або на танці…

Марія сердито буркнула:

— Не люблю я цього…

— Так би й зразу сказала, що я задурний для вас!

— Ну, чого ви так… — злякалась Марія. — Я нічого проти вас не маю. Просто…

— Е-е… — хитро примружився Дмитро. — Мене не обдурите! Я хоч інституту не кінчав, проте людей наскрізь бачу.

— Гаразд, — тоном, котрий не обіцяв нічого хорошого, мовила вона. — Підемо!

Господи, що робилось на вулицях… в суботу і в неділю! Людей сила-силенна, і всі прогулюються попід руки. Взад-вперед, взад-вперед. Марії аж недобре зробилось. Коли їй траплялось бувати в такий час на вулиці, вона ледве стримувалася, аби не втекти. Спішила із заклопотаним виглядом на квартиру, щоб там залізти з ногами на ліжко і просидіти до вечора, роздумуючи над різними вічними проблемами.

Дмитро взяв її під руку, але вона не стишила ходи.

— Куди ви так спішите?

Марія промовчала, і комедія тривала далі.

— То що будемо робити? — нахилився до неї Дмитро.

— Не знаю…

— Давайте підемо в кіно.

— Можна і в кіно, — погодилась вона.

— О, а я думав, що в нас нічого не вийде! — задоволено засміявся Дмитро.

— Що ви маєте на увазі?

— От тобі й на! Знову починається…

Коли вони виходили після фільму з кінотеатру, хлопець прицмокнув:

— Оце любов, я розумію! Таке хіба в кіно буває… А як той застрелився, бідолаха!

— Щось задовго він помирав, — зіронізувала Марія, але до Дмитра те не дійшло.

Вони разом зі всіма поповзли через парк.

«Яка я ідіотка! Понесло ж мене в це кіно!» Марія сама з себе дивувалась. Почувала себе ніби на іншій планеті. Дмитро привів Марію на танцмайданчик, і вона тільки тоді опам’яталась, коли заграла музика і почалися танці.

Танцювало, може, зо п’ять пар. Решта позбивалась в купи й базікала просто серед майданчика. Лише тоді, коли почався шейк, усі купки стали стрибати. Марія просто вжахнулась. Їй пора б уже на пенсію, а не витинати серед цих восьмикласниць.

Десь назрівала бійка, і всі посунули юрбою туди.

— Як хочете, залишайтесь, а з мене досить! — не витримала Марія.

— Ага, — ледь стримуючи позіх, сказав Дмитро.

— Я теж спати хочу, — зіронізувала вона.

— Вам зі мною скучно, правда? Мовчите, інтелігентна ви дівчина…

— Можете мені цього не нагадувати, — відказала Марія.

Не встигли вони відійти й десяти кроків, як Дмитро ожив і поліз цілуватися.

— Е-е, це ви киньте!

— Ну, чого ти? — здивувався той, не рознімаючи рук.

Він важко задихав, щораз міцніше пригортаючи її до себе. Марії раптом стало моторошно в цій темряві.

— Пустіть, бо закричу! Як вам не соромно!

Дмитро якось умудрився її поцілувати. Марія від несподіванки завмерла, але в наступну мить різко рвонулась. Він спіймав її за руку, і вона скрикнула тоненьким голосом: