Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

— Ну, юначе! Я приїхав сюди за дорученням своєї дочки; тепер усе, здається, залежить від вас. Ваша мати каже, що слово за вами.

Юнак вдивлявся в материне обличчя і мовчав.

— Заради своєї дочки я примусив себе прийти сюди,— сказав Сомс.— Що я маю сказати їй, коли повернуся додому?

Так само дивлячись на матір, Джон спокійно відповів:

— Скажіть, будь ласка, Флер, що всьому кінець; я повинен виконати останню волю свого батька.

— Джоне!

— Не треба, мамо!

Остовпілий Сомс дивився то на сина, то на матір; потім, узявши зі стільця капелюх і парасольку, рушив до дверей. Юнак відступив, даючи йому дорогу. Сомс пройшов між портьєрами і почув, як вони засунулися за ним, заскреготавши кільцями. Цей звук наче щось розкував у його грудях.

«То он воно як!»— подумав він і вийшов надвір.

VIII. БЕЗГЛУЗДА МЕЛОДІЯ

Коли Сомс простував від будинку в Робін-Гілі, крізь сіру імлу того прохолодного дня проглянуло туманним сяйвом сонце. Приділяючи стільки уваги пейзажному живопису, Сомс майже не помічав ефектів живої природи, і тепер його вразив цей похмурий блиск; у ньому був сумовитий тріумф, який гармоніював з його власними почуттями. Перемога в поразці! Його місія закінчилася цілковитою невдачею. Але він позбувся цих людей, повернув собі дочку ціною... ціною її щастя. Що скаже Флер? Чи повірить вона, що він зробив усе можливе? І в цьому сонячному сяйві, що палахкотіло на берестах, ліщині, гостролисті, якими була обсаджена дорога, і на необроблених полях, Сомса охопив страх. Це її так боляче вразить! Треба збудити її гордість. Хлопець покинув її, став на бік жінки, що колись покинула її батька! Сомс стиснув кулаки. Покинула його, а чому? Що в ньому було поганого? І знову його охопило збентеження людини, яка дивиться на себе очима інших людей,— так часом собака, випадково побачивши себе в дзеркалі, спантеличено і зацікавлено розглядає істоту, до якої не може доторкнутися.

Не поспішаючи додому, Сомс пообідав у місті, в «Клубі знавців». Коли він їв грушу, йому раптом спало на думку, що якби він не поїхав у Робін-Гіл, хлопець, можливо, вирішив би інакше. Пригадався вираз Джонового обличчя, коли його мати відмовилася взяти руку, яку він, Сомс, простягнув їй. Дивна, неприємна думка! Виходить, Флер сама собі все зіпсувала, прагнучи закріпити за собою хлопця.

Додому він прибув о пів на десяту. Коли його автомобіль в'їхав крізь ворота в алею, він почув пронизливе тріскотіння мотоцикла, що від'їздив іншою алеєю. Очевидно, молодий Монт; отже, Флер не нудьгувала. Але в дім Сомс зайшов з важким серцем. Вона сиділа у вітальні, оббитій жовтими панелями, спершись ліктями на коліна й поклавши підборіддя на складені руки, перед кущем білої камелії, що затуляла камін. Досить було йому поглянути на дочку, яка ще не помітила його, і в ньому знову ожив страх. Що вона бачить у тих білих камеліях?

— Ну як, тату?

Сомс похитав головою. Язик не слухався його. В нього не вистачало духу довести цю жорстоку місію до кінця! Її очі широко розплющилися, губи затремтіли.

— Що, що? Швидше, тату!

— Дитино моя,— сказав Сомс,— я... я зробив усе, що міг, але...

І він знову похитав головою.

Флер підбігла до нього і поклала йому руки на плечі.

— Вона?

— Ні,— мовив Сомс,— він. Мені доручили переказати тобі, що всьому кінець; він повинен виконати останню волю свого батька.

Він обняв її за стан.

— Не треба, дитино моя, не зважай на них. Вони не варті твого мізинця.

Флер випручилася з його рук.

— Ти не старався... не хотів постаратися. Ти... ти зрадив мене, тату!

Тяжко вражений, Сомс дивився на дочку, що вся тремтіла, охоплена пристрасним гнівом.

— Ти не старався... не старався! Яка я була дурна... Я не повірю, що він... Він ніколи не зміг би! Ще вчора він... О, навіщо я тебе попросила!

— Атож,— спокійно сказав Сомс,— навіщо? Я поборов свої почуття; я зробив для тебе все, що міг, пішов проти власної волі — і ось яка мені дяка. На добраніч!

І, відчуваючи, як болісно ниє в тілі кожен нерв, він рушив до дверей.

Флер кинулася за ним.

— Він відмовляється? Ти це хочеш сказати? Тату!

Сомс обернувся і примусив себе відповісти:

— Так.

— О!— вигукнула Флер.— Що ж ти зробив, що ж ти міг зробити в ті давні часи?

Це жахливо несправедливе обвинувачення так вразило Сомса, що йому забило дух і відібрало мову. Що він зробив! Що вони зробили йому! З несвідомою гідністю він приклав до грудей руку і подивився на дочку.

— Який сором!—нестямно скрикнула Флер.

Сомс вийшов. Немов закляклий, він повільно піднявся сходами в картинну галерею і почав ходити між своїх скарбів. Неподобство! Просто неподобство! Зіпсоване дівчисько! А хто її зіпсував! Він спинився перед копією Гойї. Звикла, що їй у всьому потурають. Квітка його життя! А тепер, коли вона не може домогтися свого... Він підійшов до вікна віддихатись. День догорав, із-за обрію викотився місяць і золотом засяяв за тополями. Що це грає? Піанола! Якась безглузда мелодія з триньканням і бренькотом. Це Флер її завела. Невже ця мелодія може втамувати її біль? Його очі помітили якийсь рух за лужком, де