Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

Серед ночі мене розбудив звук годинника, який бив північ. Після цієї музики я чекав на появу якогось духа й приготувався прогнати його, бо взагалі-то це прикрі й непрошені гості. Під час цих приготувань я раптом побачив сильне світло на столі, що стояв посеред кімнати, потім з’явився маленький блакитний рабин, який почав бити поклони перед поставцем, як це звичайно роблять рабини під час молитви. Був він заввишки з лікоть, і не тільки його одежі були блакитними, але навіть обличчя, борода, поставець і книга. Я одразу побачив, що це не дух, а ґеній двадцять сьомого ступеня. Я не знав, як його звуть, і взагалі не знав його до тих пір. Однак я вжив формулу, якій повсюди коряться усі духи. Тоді маленький блакитний рабин звернувся до мене й сказав:

— Ти всю свою роботу почав навспак, тому й побачив спершу ноги дочок Соломона. Почни від останніх віршів і намагайся передовсім відгадати імена неземних красунь.

Сказавши це, маленький рабин безслідно зник. Те, що він сказав мені, суперечило всім основам кабалістики, проте я був настільки необережний, що послухався його поради. Я почав складати останній вірш «Шир гаш-ширім» і, шукаючи імен двох безсмертних, віднайшов імена Еміна й Зібельда. Сильно здивувавшись, я усе ж розпочав закляття. Тоді земля страшенно здригнулася під моїми ногами, мені здавалося, що небо розламується в мене над головою, і я впав непритомний.

Опритомнівши, я побачив, що опинився в місці, освітленому незвичайним блиском. Кілька юнаків, прекрасніших за ангелів, тримали мене в обіймах, а один з них сказав мені:

— Сине Адама! Вернися до тями. Ти в оселі тих, які не вмирають. Нами править патріарх Енох, який ішов перед Елоїмом і був забраний на небо. Пророк Ілія є нашим первосвящеником, і його колісниця завжди до твоїх послуг, коли захочеш проїхатись по якійсь із планет. А ми — еґреґори, тобто діти, народжені від синів Елоїма й людських дочок. Ти також побачиш серед нас кількох нефілімів, але їх небагато. Ходімо, ми представимо тебе нашому повелителю.

Я пішов за ними й опинився біля підніжжя трону, на якому сидів Енох. У жоден спосіб я не міг витримати блиску його очей, тож не смів підняти погляду вище його бороди, яка була схожа на бліде світло, що оточує місяць у вологі ночі. Я боявся, чи зможуть витримати мої вуха звук його голосу, але голос той був солодший від божественних органів. Крім того, він ще й пом’якшив його, звертаючись до мене:

— Сине Адама, тобі зараз же приведуть твоїх дружин.

І в ту ж мить я побачив, як заходить пророк Ілія; за руки він тримав двох красунь, приваб яких ніколи б не зуміли збагнути смертні. Крізь їхні прозорі тіла можна було бачити душі й докладно роздивитися, як вогонь пристрасті кружляє їхніми жилами й змішується з кров’ю. За ними двоє нефілімів несли триніжок з металу настільки ж коштовнішого від золота, наскільки золото є коштовнішим від свинцю. Доньки Соломона подали мені руки й повісили на шиї китичку, сплетену з їхнього волосся. У ту ж мить живий і чистий пломінь вирвався з триніжка й пожер усе те, що в мені було смертного. Нас відвели в опочивальню, що блищала красою і палахкотіла коханням, відкрили величезне вікно, що виходило на третє небо, і тут же почувся божественний спів ангелів. Насолода охопила всі мої почуття…

Що ж я можу вам ще сказати? Наступного дня вранці я прокинувся під шибеницею Лос-Ерманос між двома огидними трупами, як і оцей молодий подорожній. З цього я роблю висновок, що мав справу з нечувано злостивими духами, природи яких я не знаю як слід. Я навіть побоююся, щоб ця пригода не наробила мені шкоди у справжніх дочок Соломона, у яких я бачив тільки ніжки.

— Нещасний сліпець, — сказав пустельник, — і за чим же ти шкодуєш? Усе в твоїй проклятій науці — омана. Духи пітьми, які з тебе тільки посміялися, завдали значно страшніших мук бідному Пачеко. Без сумніву, така сама доля чекає і цього молодого військового, який через свою згубну впертість не хоче визнати своїх гріхів. Альфонсе, сину мій, Альфонсе! Покайся в гріхах своїх, поки ще є на це час.

Мене роздратувала впертість пустельника в жаданні від мене визнань, яких я не хотів зробити. Я холодно відповів йому, що дуже шаную його святі остороги, але головною засадою моєї поведінки є почуття честі, після чого ми заговорили про інше.

— Сеньйоре Альфонсе, — сказав кабаліст, — оскільки тебе переслідує інквізиція, а король наказує тобі перебути три місяці у цій пустелі, пропоную тобі свій замок. Ти познайомишся з моєю сестрою Ребекою, яка така ж гарна, як і вчена. Саме так, ходи зі мною; ти походиш з Ґомелесів, а ця кров має великі права на наше співчуття.

Я подивився на пустельника, прагнучи по його очах здогадатися, що він думає про цей намір. Мені здалося, що кабаліст проник у мої сумніви, бо, звернувшись до пустельника, промовив:

— Отче, я знаю тебе краще, ніж ти гадаєш. Віра надає тобі великої сили. Мої засоби, хоча й не такі світлі, однак же й не диявольські. Прийми також і ти запрошення погостювати у мене разом із Пачеко, якого — можеш бути певен — я повністю вилікую.

Перш ніж відповісти, пустельник почав молитися; після деяких роздумів він підійшов до нас з веселим лицем і сказав, що готовий товаришити нам. Кабаліст схилив голову до правого плеча й наказав привести коней, і ми тут же побачили перед дверима хатини пару чудових коней для нас обох і двох мулів для пустельника і безумця. І хоча замок лежав на відстані одного дня їзди, як сказав нам Бен Мамун, однак ми вже через годину були на місці.

Весь час Бен Мамун розповідав мені про свою вчену сестру, так що я сподівався побачити якусь Медею з чорним волоссям, з чарівною паличкою в руці, яка бурмоче незрозумілі кабалістичні слова. Я помилився в своїх очікуваннях. Чудесна Ребека, яка зустріла нас біля воріт замку, була найрозкішнішою, найчарівнішою блондинкою, яку тільки можна собі уявити. Гарне золотисте волосся з природною елегантністю опадало на плечі; сніжно-біла сукня, заколота застібками неоцінимої вартості, вільно спливала по чудовій фігурі. На перший погляд здавалося, що вона мало переймається одежами; однак навіть якщо це було не так, неможливо