Таємничий острів - Жюль Верн
Через якийсь час русло струмка помітно поширшало, і Сайрес Сміт уже схильний був думати, що невдовзі вони вийдуть до його гирла. І справді, ледь колоністи вибралися з лісових хащ, порослих красенями деревами, як у них перед очима постало гирло Червоного струмка.
Дослідники опинилися на західному березі озера Гранта. На нього таки варто було подивитися! Водне дзеркало в береговому околі завдовжки близько семи миль і площею акрів двісті п’ятдесят[8] спочивало, обрамлене зеленим вінком різноманітних дерев. На сході крізь подекуди мальовничо відхилену зелену запону виблискував морський обрій. На цьому маленькому Онтаріо не злічити було водоплавних птахів. За кількасот футів від південного краю водоймища з води здіймалася скеля, заміняючи собою тисячу островів, якими й славиться однойменне озеро в Америці. Тут жили колонією безліч пар зимородків-рибалочок. Поважно, нерухомо стоячи на якому-небудь прибережному камені, вони чатували, коли близько до поверхні підпливе риба, потім, пронизливо скрикуючи, кидалися у воду і, пірнувши, за мить виринали зі здобиччю в дзьобі. Далі, на берегах і на острівці, переважно ходили дикі качки, пелікани, водяні курочки, червоноголівки, бджолоїдки, котрих природа наділила язичком, що нагадує пензлик, два-три представники лірохвостів, надзвичайно гарних птахів, хвостове оперення яких за формою нагадує ліру.
Вода в озері виявилася прісною, прозорою, ледь синюватою, а судячи з бульбашок та сплесків, від яких, перетинаючись, по поверхні розходились водяні кола, в озері водилося багато риби.
– А й справді красиве озеро! – захоплено сказав Спілет. – Отут оселитися б!
– Оселимось, – без зайвих слів відповів Сайрес Сміт.
Аби повернутися до Комина найкоротшим шляхом, колоністи пішли до південного кінця озера, де береги сходилися під кутом. Не без труднощів прокладаючи собі дорогу серед чагарників і лісових хащ, яких ніколи не торкалася людська рука, вони рушили далі до узбережжя, тримаючи напрямок таким чином, щоб підійти до плоскогір’я Широкий Обрій з північного боку. Так вони пройшли зо дві милі, і, коли розступилася остання стіна дерев, перед ними постало плоскогір’я з густим зеленим килимом трав, а трохи далі – безкрає море.
Тепер щоб повернутися до Комина, досить було, пройшовши з милю, навскоси перетнути це плоскогір’я і спуститися його схилом до коліна річки Вдячності. Але інженерові хотілося знати, де і як витікають з озера надлишкові води, тому дослідники пройшли під деревами ще півтори милі на північ. І справді було цілком імовірно, що десь існував стік, можливо, вода збігала через розколину в гранітній стіні. Адже озеро являло собою величезну кам’яну западину, яка потроху живилася водою з струмка, а її надлишок мусив десь витікати, спадаючи водоспадом у море. А якщо так, то інженер розмірковував, чи не пощастить використати силу падіння води, що досі втрачалася марно, не приносячи жодної користі. Отож, піднявшись на плоскогір’я, вони пішли далі понад берегом озера Гранта, пройшли ще милю, але, попри всі сподівання Сайреса Сміта, так і не виявили стоку води, який все ж таки мусив десь бути.
На той час було пів на п’яту пополудні. Щоб приготувати вечерю, колоністи мали повертатись до своєї домівки. Маленький загін повернувся назад і лівим берегом річки Вдячності Сайрес Сміт зі своїми супутниками дійшли нарешті до Комина. Вони розвели вогонь; Наб і Пенкроф від природи мали кулінарні здібності, один – тому, що був негром, а другий – досвідченим моряком. Отож вони швидко приготували смаженину з агуті й віддали їй належну честь.
Коли всі супутники, попоївши, вже готувались лягати спати, Сайрес Сміт витяг з кишені невеличкі камінці – зразки мінералів – і коротко пояснив:
– Дивіться, друзі. Оце – залізна руда, це – пірит, це – глина, це – вапняк, а це – вугілля. Ось що дає нам тут щедра природа, це її частка у спільну працю. А завтра черга за нами.
Розділ ХІІІ
Що носив на собі Топ. Виготовлення луків і стріл. Цегельня. Гончарна піч. Кухонне начиння. Перша юшка. Полин. Південний Хрест. Важливе астрономічне спостереження.
– Пане Сайресе, то з чого ж ми почнемо? – запитав на другий день уранці Пенкроф.
– Із самого початку, – відповів Сайрес Сміт.
І справді, колоністи мусили братися за все «із самого початку». Їм бракувало найнеобхіднішого для виготовлення вкрай потрібного знаряддя та начиння; не мали вони змоги брати приклад і з природи, в якої вдосталь часу, і тому вона не квапиться й не розтрачує марно сили. А їм, що не кажи, вкрай бракувало часу; борючись за існування, вони повинні були невідкладно виготовити безліч різних речей, і якщо й не винаходити їх, то принаймні зробити власними руками. Поки що залізо й сталь були для них не більше ніж рудою, гончарні вироби – сирою глиною, а для пошиття білизни й одягу треба було ще знайти із чого їх виткати.
А втім, варто зауважити, що наші колоністи були людьми в найкращому й найвищому значенні цього слова. Інженер Сміт не міг і мріяти про розумніших, відданіших і працьовитіших товаришів. Із кожним він мав відверті й цікаві розмови, знав їхні здібності.
Гедеон Спілет, обдарований журналіст, досить усього вивчив, щоб писати й говорити про найрізноманітніші речі; його талант, знання й руки дуже здадуться при створенні колонії на острові. Він не відступить перед найважчим завданням, а будучи пристрасним мисливцем, охоче перетворить своє дотеперішнє захоплення на постійне заняття.
Герберт – славний хлопчина, неабияк освічений у природознавстві, – буде вельми корисним у спільній справі.
Наб – живе втіленням відданості. Розумний, спритний і невтомний, міцний і дужий, він до того ж розуміється на ковальстві, тому також буде дуже корисним для острівної колонії.
Що ж до Пенкрофа, то він борознив усі моря й океани, теслював на корабельнях у Брукліні, трудився підмайстром у кравця на державних кораблях, обробляв землю й доглядав садок, приїздивши у відпустку до рідного краю, одне слово, як і будь-який моряк, був на всі руки майстер.
Справді важко було б підібрати п’ятеро чоловіків, більш спроможних боротися з підступною долею й здобути в тій боротьбі перемогу.
«Із самого початку», – сказав Сайрес Сміт, відповідаючи на запитання, з чого вони мають почати. І тим початком, про який говорив інженер, мало стати створення пристрою для переробки мінеральної сировини, що її давала природа. Відомо, яку роль у такій переробці грає висока температура. Палива – як дерева, так і кам’яного вугілля – не бракувало. Для його використання треба було тільки скласти піч.
– А нащо вона