Маленькі жінки. I частина - Луїза Мей Олкотт

– Я дуже хотіла б узяти вас усіх із собою. Та якщо це неможливо, я постараюся хоча б запам’ятати найцікавіше, щоб потім розповісти вам усе в деталях. Звичайно, це лише дрібничка в порівнянні з тим, якими добрими ви були до мене. Ви позичили мені стільки речей, та й збиратися без вас мені було б важко, – сказала Мег, кинувши погляд на свій більш ніж скромний гардероб, який здавався сестрам розкішним.

– А що тобі дала мама з її скриньки з коштовностями? – поцікавилась Емі, яка цього разу пропустила урочисте відкриття знаменитої в сімействі Марч кедрової скрині, де пані Марч зберігала залишки колись багатого гардероба.

Тепер все це поступово отримували дочки в особливо урочистих випадках.

– Шовкові панчохи, ось це різьблене віяло і чудовий блакитний пояс. Я хотіла взяти бузкове шовкове плаття, але ми не встигли його переробити. Доведеться обійтися старою тарлатановою сукнею[15].

– Воно прекрасно підійде до нової муслінової спідниці, а шарф чудово підкреслить кольори. Шкода, я розірвала кораловий браслет. Я б тобі його дала, – сказала Джо, яка обожнювала дарувати й позичати речі. Щоправда, вони в неї зазвичай перебували в такому жалюгідному стані, що щедрість її рідко доставляла кому-небудь радість.

– У скриньці є гарні прикраси зі старовинних перлів, але мама каже, що для дівчинки найкраща прикраса – це живі квіти. А Лорі обіцяв надіслати стільки квітів, скільки мені закортить, – зауважила Мег. – Давайте подивимось, що в нас виходить. Сірий костюм для прогулянок, зовсім новий. Бет, поправ, будь ласка, перо на капелюсі. Поплінова недільна сукня. Її можна також одягати на всілякі урочистості. Взагалі-то вона для весни трохи затепла, шовкова бузкового кольору підійшла б більше. Шкода, що її треба перешивати! О, Боже!

– Не страшно, адже в тебе ще є тарлатанова сукня. Вона тобі дуже личить, ти завжди незрівнянно виглядаєш у білому, – сказала Емі, пожираючи очима гардероб Мег, який здавався їй розкішним.

– У сукні занадто глибокий виріз і спідниця не така широка, як зараз модно, але нічого, зійде. Блакитне домашнє плаття теж виглядає цілком пристойно. Після того, як його підправили й заново підшили, воно стало зовсім як нове. Шовковий халат, звичайно, не останній крик моди, та й капелюшку моєму далеко до досконалості. Я не сказала мамі ні слова, але парасолька мене жахливо засмутила. Я просила чорну з білою ручкою, а вона купила зелену, з потворною жовтою ручкою. Вона нова та добротна, і мені просто соромно скаржитися, але я нічого не можу з собою вдіяти. Я знаю, що буду соромитися її, особливо коли опинюся поряд з Енні. Яка ж у неї гарна, обтягнута шовком, парасолька, та ще й із золотим наконечником! – тут Мег кинула повний докору погляд на маленьку зелену парасольку.

– Обміняй її в магазині, – порадила Джо.

– Я не хочу бути такою невдячною. Якщо я її обміняю, Мармі образиться, а вона ж так старалася. Я розумію, як нерозумно нарікати на колір парасольки. Спробую не звертати уваги. Тим більше, що є речі, які мене справді радують. Шовкові панчохи і дві пари красивих рукавичок настільки втішають і підбадьорюють мене, що я готова забути про зелену парасольку. Я дуже вдячна тобі, Джо, за позичені рукавички. Як подумаю, що в мене є дві пари вихідних рукавичок, та ще одна пара на кожен день, тут же починаю бачити в собі багату й елегантну даму. У Енні Моффат на нічних чепчиках рожеві й блакитні банти. Може, й мені пришити такі ж? – запитала Мег, коли Бет внесла до кімнати акуратно складену чисту білизну, яку їй вручила Ханна.

– Не треба. Нарядні чепчики не личитимуть до простих нічних сорочок. Бідним людям не варто пускати пил в очі, – рішуче заявила Джо.

– Не знаю, чи доживу я колись до такого щастя, що буду носити справжнє мереживо й красиві чепчики, – роздратовано промовила Мег.

– Ну ось, а вчора ти говорила, що найбільша твоя мрія – поїхати до Енні Моффат, – тихо промовила Бет.

– Усе вірно! – враз схопилася Мег. – І я й справді дуже щаслива, що їду. Все, припиняю бурчати. Це ж завжди так: чим більше отримуєш, тим більше хочеться. Вірно? Ну що, все готово, вкладено, тільки бальна сукня залишилася. Але її обіцяла вкласти мама. – І тут голос Мег зазвучав веселіше. Вона переводила погляд з наполовину заповненої валізи на безліч разів заштопану й попрасовану сукню з білого тарлатану, урочисто іменовану «бальною».

Наступного дня, який видався напрочуд погожим, відбулися урочисті проводи Мег – у найближчі два тижні вона мала розважатися й набиратися нових вражень.

Пані Марч неохоче відпускала доньку. Вона боялася, що після повернення буденне життя видасться Мег вельми безрадісним. Але Мег так просила відпустити її, а Саллі обіцяла наглядати за нею, що мати вважали за краще не перешкоджати доньці. Тим більше, що після цілої зими безперестанної праці Мег зовсім не завадило б змінити обстановку та відпочити. Тож мати поступилася, і Мег випала нагода закрутитися у вихорі світського життя.

Сімейство Моффат славилося своєю світськістю, і Мег, яка виросла зовсім в іншій атмосфері, спочатку знітилася і від розкішних меблів у будинку, і від елегантності його господарів. Але, незважаючи на трохи легковажний спосіб життя, це були добрі люди, й гості незабаром стало затишно тут. Втім, від Мег не сховалося, що крізь старанно нанесену позолоту ні-ні та й просвічує де-не-де аж ніяк не благородний метал: попри заможність Моффати не могли похвалитися ні справжньою освіченістю, ні інтелігентністю.

Проте це відкриття не применшило того задоволення, яке Мег отримувала від гостин у цьому сімействі. Їй подобалася вишукана їжа, вона любила роз’їжджати в каретах і щодня, відправляючись на чергові урочистості, одягатися у вихідну сукню. Таке життя, позбавлене турбот, зіткане з одних лише світських раутів, було їй цілком до душі, і вона швидко перейняла манери й мову оточуючих. Мег враз стала манірною, постійно вплітала в мову французькі словечки й вирази, ретельно завивала волосся, постійно переробляла сукні й намагалася в міру сил підтримувати розмову про моду.

Мег із заздрістю дивилася на витончені дрібнички Енні Моффат і мріяла стати багатою. Яким же вбогим їй раптом здався рідний дім, з якою відразою вона згадала про свою роботу! Незважаючи на те, що шовкові панчохи й цілих три пари рукавичок