Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
Трилогія «Дитинство», «Наші тайни», «Вісімнадцятилітні» не є завершеним циклом. Письменник мріяв створити епопею про своє покоління, про що й писав у книзі «Розмова з читачем» (с. 154–155): «Це тільки перші три книги з вимріюваної епопеї про моє покоління… Я хотів би описати — і тільки тоді вважатиму, що виконав мій письменницький обов'язок, — становлення мого покоління на грані нової епохи і його боротьбу за нову епоху, нові форми життя. В дні Жовтневої революції моєму поколінню було сімнадцять-вісімнадцять років. В дні початку Великої Вітчизняної війни — стільки ж, ба й більше років було дітям людей мого покоління. Сьогодні внуки мого покоління — в одному віці з героями трилогії, коли вони з'явились на її перших сторінках. Саме цим — показом початку життя наших внуків — я б хотів закінчити цикл романів про моє покоління. Цикл людського життя». Проте цим намірам уже не судилося здійснитися.
Появу трилогії схвально зустріла критика, письменник одержував велику кількість листів. Тому навіть після виходу трилогії у світ Юрій Смолич продовжував працювати над нею, чуйно прислухаючись до зауважень професійної критики та читачів і враховуючи їх. Оскільки великий архів письменника і, зокрема, всі підготовчі матеріали для написання трилогії, автографи, чернетки загинули під час тимчасової окупації фашистами Києва, текстологічну історію трилогії можна простежити в межах першодруків і наступних видань, а також завдяки свідченням, які залишив письменник у різних книгах (Я вибираю літературу. 1970; Розмова з читачем; Разговор с читателем и писателем. M., 1960).
Твори подаються за останніми прижиттєвими публікаціями. У примітках дається історико-літературний та реальний коментар. Авторські примітки, що наводяться беззастережно в посторінкових виносках, переклади іноземних слів і виразів (з ремаркою Ред.) позначені зірочками. Історичні події, імена та назви, що коментуються, нумеруються в межах розділу. Том завершує пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів та виразів.
ДИТИНСТВО
Вперше надруковано під заголовком «Вершник без голови» у журн. «Радянська література», 1937, № 4, с. 69–119; № 5, с. 60–116.
Окремим виданням вийшло у видавництві Держлітвидав: Смолич Юрій. Дитинство. К., 1937, російською мовою у вид.: Смолич Юрий. Детство. Повесть. Перевод с украинского В. Тарсиса. М., Гослитиздат, 1937.
У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 148, од. зб. 125) зберігаються машинопис повісті з правками Ю. Смолича, а також російський переклад роману, зроблений П. Б. Зенкевичем у 1936 р.
Повість за змістом передує роману «Наші тайни», написаному в 1934 р. І виданому в 1936 р. Ю. Смолич згадує, як створювалася книга. Влітку 1936 р. він жив у с. Білики на Полтавщині, де й познайомився з Мате Залкою (1896–1937) — угорським письменником, який під ім'ям генерал Лукач брав участь у національно-революційній війні іспанського народу 1936–1939 рр. І загинув у бою. Саме в цей час Мате Залка закінчив роман «Добердо», а Ю. Смолич — «Дитинство». Письменники читали один одному свої твори, висловлювали зауваження. Як свідчить Ю. Смолич, перші правки рукопису були зроблені після критики Мате Залки. «Дитинство» сподобалось угорському письменнику, «… він побачив у повісті злам у моїй творчій роботі. Він зразу відзначив, що після всіх попередніх шукань в цій повісті міцнішає стиль реалізму… Мате вимагав від мене, щоб повість була продовжена, щоб я написав хронологічний цикл повістей, який би висвітлював життя мого покоління і початком якого і мала стати повість «Дитинство» (Смолич. Юрій. Розмова з читачем, с. 60).
Повість викликала схвальну оцінку преси і багато захоплених читацьких відгуків. Однак рецензенти робили автору й закид у тому, що він невиправдано вкладав в уста трирічного Юри роздуми про філософські проблеми буття, що в його героєві дивує «поєднання крайньої тямучості з дивовижною наївністю» (Скульський Г. Доля героїв. К., 1941, с. 76) тощо. Письменник уже в наступному виданні врахував ці зауваження. «З виходом у світ книги, — зазначав Ю. Смолич у листі до читача Чумаченка, — не закінчується робота над нею автора. Тільки письменник працює над нею не сам, а спільно з читачем… Письменник удосконалює свою майстерність, поглиблює свій світогляд, бачить в житті нове або й усвідомлює, що він невірно вирішив у книзі якесь питання, отже, — виправляє свою помилку. Читач також вносить свій присуд книзі, вимагає іншої інтерпретації фактів та явищ життя. Критик звертає увагу письменника на те, якою мірою художнє перетворення ідей відповідає самим ідеям. А головне — час, сам невблаганний час виступає найсуворішим і безкомпромісним критиком книги» (Смолич Юрій. Розмова з читачем, с. 140).
У наступних виданнях письменник скоротив роздумування малого Юри про поняття «тепер», «тоді», як категорії часу, вилучив епізоди, пов'язані з переховуванням від погрому в хаті Юриних батьків групи анархістів, сцену бійки гімназистів, учнів комерційного училища і семинаристів напередодні похорон Казимира Ржицького, епізод із викраденням грошей у Юриної баби, опис міста Кам'янця-Подільського та ін. Автор здійснив також незначну мовну редакцію.
Для дослідження творчої лабораторії письменника зроблені ним вилучення становлять безперечний інтерес, і тому наводимо їх нижче.
Після слів: «Життя прекрасне, Юрок! — замріяно відповідає вона» (с. 32 нашого видання) у виданні 1937 р. було надруковано:
«Але враз Юра спиняється вражений.
Та ж це вже було. Було! Все. Отакий день — синє небо, сонце, безвітря. Озеро з чорним лебедем, алея, бузок, акація і каштани. І ці ж таки пахощі. І ці ж таки звуки. Хрущі, іволги, бугай, і навіть мама так само стурбовано питалася:
