Українська література » Сучасна проза » Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв

Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв

Читаємо онлайн Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
розмовляли на півночі Древньої Імперії дві тисячі років тому. Я колись хотів знайти у цих книгах рецепти мавзолейних бальзамів, але не зміг зрозуміти навіть назв розділів. Вже у часи Пізньої Імперії тих, хто міг читати книги Мерліна, можна було перелічити на пальцях. Все втрачено…»

«Може допоможеш пересунути шафу?» — поцікавився учень авви Макарія.

Шун'ята махнув рукою, сів, підібгав під себе ноги й заглибився у самоспоглядання.

Анемподест витягнув з шафи усі фоліанти і зрушив її з місця. З-під меблів раптом полізло юрмище чорних комах. Вже вкотре за цей день чоло прочанина вкрилося потом. Він дивився на розповзлу дрібноту, наче загіпнотизований, і чекав, що вони ось-ось почнуть зліплюватися у чорну потвору.

«Це не астоми, чужинче, це прості таргани», — раптом почув він голос Гімнософіста. Ключар роздушив кількох комах і подивився на заґратоване віконце.

«Ну доберешся ти до нього, а як знімеш ґрати?» — спитав він.

«А тим ґратам кілько століть?»

Колишній Орфей кивнув на знак розуміння і почав допомагати Анемподестові. За півгодини вони спорудили піраміду з шаф та книжок, що сягала віконця. Прочанин видряпався на неї і заходився колупати обмурівку залізних прутів. Замазка відпадала трикутними шматками.

«Скорше можеш?» — раптом спитав Гімнософіст.

«Що сталося?»

«Послухай».

Прочанин припинив колупання і прислухався. Десь здалеку чулися важкі зудари.

«Це нападник?»

«Мабуть. Здається, хтось, або щось, руйнує двері до таємного виходу з Музею. Двері там неабиякі, з чавунних штаб і дубових дощок. Якщо це лише Чорний Жмут, то протримаються вони довго… Але я не впевнений, що це саме він. З часів Німфейського Антикарнавалу з'явилося багато нових форм Зла з якостями і спроможностями, які б здивували отців-класифікаторів…».

Анемподест схопив ґрати обома руками й потягнув на себе. Вони несподівано легко випали зі стіни, прочанин не втримався і скотився униз. Вже через кілька хвилин вони з ключарем стояли посеред тихого парку, освітленого сутінковими променями зеленого сонця. Сутінки розфарбували небо Опадла фіолетом і стронцієм, немов хтось роздушив яфини на жовтому шклі вітража. В різких кольорах опадлійського вечора Анемподест несподівано відчув неясний заклик якоїсь свіжої сили, немов крізь сіро-зелені бутафорні лаштунки пробилося дихання чогось справжнього. Він озирнувся, шукаючи нових підтверджень цієї свіжості, не знайшов, але запам'ятав відчуття.

Темно-сіре громаддя Музею підносилося у ста кроках південніше і затуляло півнеба. Тінь від нього була чорнильно-чорною, густішою за тіні земного Півдня. Прочанин відразу зауважив циклопічний корпус ротонди, складений з величезних брил та її шкляний купол, що здавався золотим від спалахів присмеркової заграви. Парк прикрашали фіґури лицарів та німф із мушлями.

«Ваші скульптури вельми одноманітні. Це такий тутешній канон?», — запитав учень авви Макарія.

Гімнософіст не відповів і швидким кроком попрямував у бік приземкуватої будівлі, обсадженої пірамідальними деревами. Налякавши двійко закоханих арлекінів, вони промкнулися крізь насадження і зайшли до неї. Усередині будівля виявилася палацом з мармуровими сходами, оксамитовими шпалерами і багатоярусними люстрами, з яких звішувалися серпантинові смужки. Живописні полотна рясніли чорними плямами чудиськ і бронзовими, рожевими, білими — красунь і героїв. На одній з картин Анемподест побачив знайомий сюжет: мисливець зрізає кармінового гребінця з голови дікраноптера. Художник зобразив Хізерта власником напнутої мускулатури. Якась красива хвиля пінисто вирувала за спиною героя і мала правити, певно, за Потік Хореф. Над нею перебирали крилами істоти, подібні до розжирілих ворон. «Птахи надвечір'я!» — здогадався прочанин.

Тим часом Шун'ята прочинив двері другого поверху і вони зайшли до круглого кабінету, захаращеного згорненими килимами й астрономічним причандаллям. Анемподест задивився на велетенську астролябію[73] і не відразу помітив карлика, що скоцюрбився у надрах витребенькуватого крісла.

«Ти привів нового Витискувача?» — пропищав карлик. Від звукового зусилля під його вилицями набрякла шкіра — він став подібний на сумну черепаху.

«Так, Мацарате, доручаю Витискувача тобі».

«Чим мені це загрожує?»

Анемподест знову почув скопцевий сміх Гімнософіста.

«По-перше, ревністю панни Дефлорації, по-друге, хижістю невідомого монстра, котрий іде слідом Витискувача», — порахував, відсміявшись, Шун'ята і додав:

«А втім, я не відаю усіх небезпек, які бігають за цим мешканцем Матні. Тобі, планетникові, зірки, певне, відкриють більше про долю цього чужинця і про плани Зумовленості щодо нього. Він чемно відбув екскурсію і навіть не наклав у штани, уздрівши нашого Боягузика… Мені ж і без планетних вироків випадає зайнятися тим чудиськом, а ти підготуй генітуру[74] для Модератора. Наскільки я зрозумів наміри Дефлорації, за півтори-дві години Витискувач мусить виходити на Сцену».

«А чудисько не прилізе сюди? — спитав Мацарат. — Може треба покликати жуків-охоронців й Тітоньку?»

«Поклич», — погодився ключар і вийшов з кабінету.

Анемподест сів на згорнений килим і подивився на Мацарата. Той чомусь знітився під поглядом прочанина, нахилив обличчя до столу, облисілою головою побігли зморшки. Учневі авви Макарія здалося, що астролог от-от запне дульковате личко величезними вухами. Він ще нахабніше втупився поглядом у черепахову мармизу покруча і назвався:

«Мене звати Анемподест».

«Я радий вітати Вас, Анемподесте, від імені Тимчасової Карнавальної Ради вільного міста Картагени, — пропищав карлик, начепив помаранчеву напівмаску, підвівся і урочисто розчепірив вуха. — Згідно з Acquis communautaire[75] громад Квадранта, статтею четвертої Карнавальної конвенції та Едиктом Стратега Озії Другого від 17 арісонтія 26 року епохи Чорного Садхузаґа, кожен претендент на роль у виставі „Мнемозавр“ повинен внести до театральної каси податок у розмірі одної тисячі імперських денаріїв, пройти співбесіду з Комісаром Ради і подати на ім'я Верховного Модератора два документи: гороскоп, складений, або завірений, офіційним астрологом Театру, себто мною, і довідку про лікарський огляд від

Відгуки про книгу Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: