Марта - Лілія Черен

— Але ж ми хотіли ставити п'єсу... — вагалася дівчина.

— До танців і музики додамо революційну поезію! Це буде чудово! Погоджуйся! — просив Маргариту захоплений своєю ідеєю Сашко.

— Треба когось знайти, хто знайомий із цим танцем...

— У мене в Парижі гувернанткою якийсь час була колишня учениця Дункан, — сказала Ліна. — У 1905 році трапився той прикрий скандал через зв'язок із Гордоном Крегом, і мою мадам батьки забрали зі школи й відправили до тітки у Париж. Від неї я навчилася німецької і трішки танцювати... щоправда, згодом я перейшла до зовсім іншої системи у Хореографічній школі Гранд-опери в Парижі.

— Чудово! — вигукнув Сашко, перебиваючи Ліну. — Я думаю, ти, Маргариточко, легко впораєшся з танцем. У тебе просто неймовірне тіло!

Маргариті ідея вже починала подобатися, і вона перейшла до організаційних моментів:

— Ви зможете зіграти «Інтернаціонал», «Марсельєзу» і «Слов'янський марш»? — звернулася вона вперше за вечір до Іцика, який саме намагався повісити картину на місце.

— Так, звичайно. Це те, що доводиться виконувати мало не щодня. На скрипці чи піаніно.

— А де ви граєте?

— У «Комфоні». Інколи в інших робітничих клубах тапером підробляю.

— Де? — перепитала Маргарита.

— У «Комфоні», Центральному робітничому єврейському клубі, — пояснила Марта. — Там у них бібліотека, читальний зал, концерти, лекції, а у січні, здається, було навіть організовано драмгурток за зразком «Березоля».

— А ти звідки знаєш?

— Ми з Іциком разом на концерті Епельбаума були.

— Справді? — вирвалось у Володимира. Але це були не ревнощі, він був лише здивований, що у Марти, крім нього, є ще якесь життя.

— Ви, хлопці, будете робітничим класом, який пробуджується на заклик революції, — вирішила Маргарита.

— Я зовсім не вмію танцювати, — заперечив Володимир.

— І я, — сказав Семен.

— Це ж не балет! — вигукнув Сашко. — Тут головне підкорити тіло музиці й ідеї. Ліночко, я правильно кажу? Ви ж зможете зробити щось путнє з цього сирця, який ми вручаємо у ваші лагідні руки?

— Думаю, так.

— Чудово! Тепер варто подумати про костюми. Можливо, нам треба відштовхнутися від грецького поклоніння здоровому тілу, ідейно підкреслити міць пролетаріату... — почала фантазувати Маргарита, але її обірвав Сашко:

— Ні, ніякого оголеного тіла, якщо ти про це! Не можна бруднити ідею революції всіляким декадансом.

— Я щось таке чув про харківську постановку Бориса Глаголіна... Він випустив дівчат голими бігати по сцені, — сказав Володимир.

— А я не проти оголених муз, — захихотів Семен. Він здебільшого мовчав, курив і пив. І його очі вже посоловіли.

— Добре, скандал нам не потрібний, — швидко погодилася Маргарита. На мить її захопила давня фантазія, навіяна «Ледою» Каменського, але, уявивши, як би зреагували батьки на її витівку, вона швидко прийшла до тями. — Шиємо звичайні грецькі хітони.

— Щоб вийшло дешевше, можна взяти марлю. Так зараз часто роблять, — запропонувала Марта. — А для оздоблення я візьму свої обрізки.

— Прекрасно! Ми ж таким чином започатковуємо свою театральну студію! Це справді історичний момент! Пізніше почнемо вивчати естетику, дикцію, мімо-драму, пластику, акробатику й історію театру! — піднесено вигукнула Маргарита, у своїх мріях вона була вже далеко й не помічала насмішкуватих поглядів. Ніхто їй не заперечував, бо майже кожен із присутніх знав, що її зацікавлення недовговічні. — І чуєте, щоб усі хлопці завтра прийшли у трусах і майках! Без рукавів. І ніяких підрізаних підштаників! Завтра почнемо репетиції.

Спершу чоловіки поставилися до ідеї з насмішкою і недовірою, але після довгої зими репетиції приносили приємну насолоду від тренування м'язів. Проте у процесі роботи над композицією з'ясувалося, що товсте тіло Семена взагалі не відгукується на пластичні прийоми. І йому вирішили придумати роль американського капіталіста, якого вбивають дві прекрасні революції. Для цього образу не треба було ні краплини зграбності, швидше навпаки. Звичайно, у цьому була своя іронія: непман грає буржуя, — але Семен не заперечував.

Іцик із приреченим виглядом приходив щовечора зі скрипкою.

Марта спала інколи по чотири години на добу, адже тепер, окрім своєї основної роботи, ще мусила шити костюми. А якщо вона вже бралася за щось, їй хотілося зробити це найкращим чином. Навіть вирішила перечитати «Історію Греції» німця Карла Белоха і «Давньогрецьких поетів у біографіях і зразках» росіянина Васі-лія Алєксєєва.