Марта - Лілія Черен
Оце побачила б зараз її Валентина Семенівна! Яка ж вона була б утішена, що має тепер незаперечний доказ нерозумної, аморальної поведінки своєї племінниці! Вона ж бо пізно ввечері лізе через вікно до чужого чоловіка в кімнату!
Але врешті все закінчилося добре. Марта опинилася на твердій долівці в кімнаті Іцика. На щастя, він був настільки розгублений, що не помітив, як підгинаються в неї коліна і тремтять руки, де на долонях набухли червоним свіжі мозолі.
Іцик і стояв би, як укопаний, до ранку, переминаючись з ноги на ногу, якби Марта не почала порядкувати.
— Ти спиш тут? — показала вона на вузьке незастеле-не ліжко. Він мовчки кивнув. — Гаразд, я ляжу ось тут, на канапі.
— Незручно... краще ти — на ліжку... — почав був Іцик, але Марта його обірвала.
— Ні! Я знаю, як буде краще.
Вже за десять хвилин погасили каганець. Нерівне дихання Іцика свідчило, що він не може заснути. Але Марта не починала ніякої розмови і знала, що й він не наважиться її турбувати.
Їй треба було подумати. Ще раз прокрутити перед собою калейдоскоп подій сьогоднішнього дня. Остання пригода ніби струсонула її й мимоволі додала впевненості.
Якщо ще якусь годину тому вона розмірковувала над тим, як буде просити пробачення у тітки, щоб повернутися назад, то зараз вона пообіцяла собі спробувати знайти якесь інше житло.
Спершу сама думка про таку життєву зміну лякала її своєю масштабністю. Марта усвідомила, що до сьогодні всі рішення щодо її життя приймали інші. Не дивно, що, роблячи перші самостійні кроки, вона так по-дурному наламала дров.
Марта розуміла, що в неї ще немає достатньо сил, щоб чітко поставити собі цілком конкретну мету — знайти нове житло. Тому дівчина вирішила у своїх думках не заходити аж так далеко. «Я маю завтра цілий день, щоб щось змінити. Якщо це мені не вдасться, то я повернуся до тітки і не дорікатиму собі за це», — думала Марта.
Молодість не схильна до нічниць, і незабаром обоє поснули, кожен наодинці зі своїми думками. Але сон не був спокійним, і дівчина прокинулася ще вдосвіта. На ліжку тихо посопував Іцик, по-дитячому підібгав гострі коліна і затис біля щоки кулачок.
Марта босоніж тихенько вийшла, обережно причинивши за собою двері. А потім зайшла до ще сонної сусідньої квартири й прокралася навшпиньках порожнім коридором, щоб зачаїтися у маленькій комірчині, до якої рідко хто заглядав. Дівчина знала, що тітка прокидається однією з перших і вирушає на базар, де не тільки купує продукти, а й дізнається останні новини і домовляється про велику частину замовлень.
І справді за якийсь час із своєї кімнати вийшла Валентина Семенівна. Її брови були насуплені, а під очима розляглися великі темні кола, сухі губи міцно стиснуті. Повагом і статечно вона пройшла повз комірчину, дивлячись прямо поперед себе і водночас не помічаючи нічого навколо.
Поглядом провівши тітку і почекавши для певності ще кілька хвилин, Марта безшумно прослизнула до їхнього спільного помешкання. Вона не раз бачила, де її родичка ховає гроші, а вони їй були украй необхідні. Без них вона не зможе заплатити комірне, та й їсти щось треба. Її поймала злість від того, що велику частку тих грошей було зароблено її працею, а тримала вона їх у руках лише тоді, коли отримувала від замовників. Усі гроші вона мусила віддавати тітці, яка витрачала їх на власний розсуд.
Відтак Марта рішуче підійшла до покуті й за двома маленькими іконками знайшла носовичок із загорнутими в нього грошима. На стіні тривожно вистукував годинник, ніби хотів сказати їй: «Тікай! Тікай!» А в приглушеному гудінні вранішнього міста за вікном дівчині вчувалися стурбовані людські голоси. Але Марта не поспішала виходити з кімнати. Сіла за стіл, розгорнула хустинку, оторочену рожевим мереживом, і дістала гроші. Перерахувала. В голові була порожнеча: ні бажань, ні рішень, ні твердого наміру. Страх теж кудись зник, лише гупало сполохане серце, живучи собі окремим життям. І тільки за якийсь час, що видався їй цілою вічністю, дівчина зрозуміла, що не зможе взяти цих грошей. Ніби вони були прикуті до цієї маленької кімнати невидимими ланцюгами. Здавалося, що якби їй у той момент приставили до скроні револьвера, навіть тоді вона не наважилася б забрати гроші.
Але коли Марта вискочила на вулицю, докучливі думки про необхідність коштів на комірне повернулися. Будити Іцика не хотілось, та й заробітки його були не такими великими, щоб позичати. До Маргарити було зась, а щодо Володимира... то вчора вона вирішила більше не турбувати його із своїми проблемами. Можна було б звернутися до власниці квартири і їхньої з тіткою благодійниці, Лариси Василівни, але вона просто не мала сили зараз витримати тягар чийогось співчуття і німого докору.
Гарячі хвилі паніки вже починали здійматися всередині Марти, але вона взяла себе в руки й повторила подумки своє вчорашнє рішення: «Я просто спробую і все». Відповідно до свого
