Марта - Лілія Черен

що становище Валентини Семенівни, а не Марти катастрофічно погіршало після тієї листопадової сварки. До того моменту вона й не усвідомлювала, якою підмогою у господарстві була племінниця. Коли минули війна й голод і прийшов мирний час, почали з'являтися замовлення для кравчинь. Але Валентина Семенівна давно вже не була однією з найкращих.

За кілька тижнів Марта повернулася до тітки, але не жити — прибрати, принести кошика з їжею. Коли дівчина пішла у самостійне життя, окрім бунтарства і захоплення усім новим, звідкись з'явилося почуття відповідальності і обов'язку. Взагалі, нові обставини життя дозволили дівчині ніби наново познайомитися із самою собою.

Але приязних стосунків у Марти з тіткою так і не склалося. Вони й раніше не були особливо близькими, а після сварки обмінювалися лише черговими фразами на побутові теми. Тітка уникала випоминати своїй племінниці минулі прикрощі, але все невимовлене читалося у складках навколо губ, у холодній відстороненості погляду. Дівчина ж не пам'ятала зла, швидше навіть не через властивість характеру, а через обставини молодості, які давали їй щодень нову поживу для розуму й серця. Життя нестримно мчало її далі, тоді як старше покоління не було спроможне наздогнати заданий ритм.

Розділ 4
Київ, початок березня 1924 року
1

Останнім захопленням Маргарити був новий театр. Раніше він її не надто приваблював, бо здавався аж надто сентиментальним. Інколи до неї з Харкова приїздила справжня «тендітна гімназистка» — кузина Вірочка, активна прихильниця харківського актора Петіпа й ко-лекціонерка його фотокарток. Однією з улюблених садистичних забав Маргарити було пускання дошкульних шпильок і навіть прилюдне глузування на цю тему.

— Як там поживає дружина Бориса Плетньова? — запитувала Маргарита кузину аж надто сумирним голосом, натякаючи на гіпотетичний зв'язок героя романтичних амплуа з танцівником драматичного театру.

Вірочка червоніла і мовчала.

Але тепер усе було інакше. Театр набув зрозумілі-ших для Маргарити рис: у ньому з'явився епатаж, рух, експеримент, а надто — широкий масштаб ідеї й задуму. Тож дівчина вирішила бути актрисою, режисером і танцюристкою в одній особі.

Відтак холостяцька квартира Семена, одного з друзів Володимира, перетворилась на «театральну майстерню». Вирішили зробити щось цікаве, але ніхто не знав, що саме. У кімнаті енергійно курили, жестикулювали й сперечалися. Хотілося чогось особливого, яскравого, аби розвіяти одноманітність, бо вже за зиму набридло сидіти сиднем у чотирьох стінах.

На турецькій канапі розмістилися Марта й засоромлений Іцик. Останнього було залучено із прагматичних міркувань — він був єдиним, хто міг акомпанувати. Чому — ще було не відомо.

Єврей почувався у цій компанії чужим, а особливо антипатичним йому здавався Володимир. По-перше, він був жахливо самовпевненим, а якраз упевненості у собі бракувало Іцикові. По-друге, цей непман володів Мартою. Для Іцика дівчина віддавна була недосяжною музою, і його дивувало, як легко поводився з нею Володимир.

Сашко зайняв потертий фотель і тепер поглядав на годинник, очікуючи прибуття своєї знайомої, Ліни, яка, за його словами, зголосилася взяти участь у цій авантюрі з любові до мистецтва й ненависті до нудьги.

На двох стільцях біля столу, ближче до попільнички, сиділи Семен і Володимир. Вони курили й зрідка перекидалися загадковими для інших присутніх у кімнаті фразами щодо спільних ділових справ. Вони з нетерпінням чекали на відкриття Контрактового ярмарку, де сподівалися повкладати вигідні угоди.

По кімнаті, активно жестикулюючи, бігала головна вигадниця.

— Зробимо щось до першого травня! — вигукнула Маргарита.

— Але ж ми — жалюгідні аматори! — заперечив Сашко.

— Ти відстав від віянь часу, дорогенький. Ми ж не будемо робити якусь «інтелігентщину». Мистецтво тепер буде творитися для робітника і самим робітником! Тому й панування професійних театрів уже в минулому. Правильна ідеологічна платформа — ось його основа, — категорично заперечила Маргарита.

— Я не бачу тут робітників, — скептично зауважив Володимир.

— Дурень! Щоб ти знав, я вже два місяці працюю на заводі, — відказала Маргарита.

— Діловодкою! — зауважив Сашко.

— Яка різниця! — фиркнула дівчина.

— Різниця істотна, — наполіг Володимир.

— Ми відхилилися від теми. Ще одне зайве слово, і таких контрреволюціонерів я виганятиму геть! — закрила тему Маргарита. — Отже, безумовно, необхідно ставити суто революційний текст. Наприклад, «Містерію-буфф»[18] Маяковського!