Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка

Ліза розуміла, що занадто сильно хоч,е щоб він лишився. Чи лишився, чи запропонував їй поїхати з ним. Згодна йти за ним світ за очі, але тільки якщо він справді цього хоче. Те, що вчора він хотів її, було чудово. Таке шалене, давнє бажання чоловіка діє фантастично. Але… Але, знову оте вічне «але». В нього було багато жінок, багато досвіду, зовсім не факт, що для нього ця ніч була настільки ж вражаючою, не факт, що прокинувшись, він не буде думати, як подолати ніяковість. Ліза всього цього не хотіла. Не хотіла бачити, як він відводить очі, щоб сказати, що все було чудово, не хотіла чути красиву брехню про справи, обіцянку подзвонити, озвучену в її благальні очі, попри власні думки забратись якнайшвидше. Ні, не варто. Нехай приймає рішення, спираючись на власні бажання. Не варто йому бачити її в той момент, коли вона знову зрозуміє, що не потрібна йому. Ліза приблизно здогадувалась який буде біль, і не хотіла його будь-кому демонструвати, особливо йому. Нехай краще вона побуде якийсь час цілковито щасливою, піде на роботу, мріючи про те, що він її кохає, згадуючи кожну мить минулої ночі, а він… А він вирішить долю їх стосунків без зайвого мотиватора у вигляді неадекватної жінки. Бо зараз вона була будь- якою, але точно не адекватною. Адже дурна щаслива посмішка не сходила з обличчя, а руки так і тягнулись до телефону, на якому був знімок Жені, що спить у її ліжку. Не втрималась.

Глава 9

Женя

2016р

Дзвінок телефону його розбудив.

-Жека, ти де? Через годину в нас зустріч, а тебе з вечора ніхто не бачив!- голос Андрія був стурбований.-

- В гостях. Все нормально. Навіть дуже. Так я буду.

- Знову в гостях?!. Ну друже, ти даєш! Як тобі вдається розводити так жінок?

- Я їх не розводю, а кохаю…- пробурмотів Женя, вимикаючи телефон. Треба збиратись. Він з цікавістю оглянув кімнату в якій прокинувся. Вночі якось не до того було.

Світлі стіни, сині штори, телевізор на стіні, мінімум меблів, французьке вікно з двома вазонами, картина з двома голубами на темному фоні. Ці птахи наче світились, линучи одне до одного. Згадалася вчорашня ніч… Ліза… Женя з задоволенням потягнувся і рвучко сів, зрозумівши, що його занепокоїло. Тиша. Вставши, він похапцем пробіг по невеличкій однокімнатній квартирі. Заглянув в кухню, ванну, гардеробну – пусто. На дверях помітив записку, написану на листку з розлінованого блокноту:

« Пішла на роботу. Будеш іти, двері захлопни.

Ліза.»

І все. Коротко і лаконічно. Чоловік сів на диван, вертячи клаптик аркушу і стурбовано потираючи підборіддя. Ну і як йому зрозуміти, що вона тим хотіла сказати? « Вимітайся, щоб мої очі тебе не бачили»?, чи «чекаю, люблю»?. Більше схоже на перше… Він знову обвів поглядом квартиру, намагаючись зрозуміти жінку з якою провів шалену ніч.

На туалетному столику стояло два фото. Одне - де Ліза з двома жінками весело сміялась і друге - де вона була одна на фоні «небесного палацу» в Китаї. Женя обережно взяв фоторамку в руки, покрутив і дістав фотографію. Йому треба було подумати, а її фото було потрібне як доказ того, що він не з’їхав з розуму і ця ніч справді була.

Відкривши карту на телефоні, він визначив власне місцезнаходження і викликав таксі. На ділову зустріч з’являтися в пом’ятому вигляді було недоречно.

Вдягнувшись і привівши до ладу ліжко (розкладний диван), він обережно поклав до карману фото Лізи, й її записку. Телефон свій вона йому не повідомила.

Адрій вже чекав його в ресторані «Прага», де була запланована завершальна стадія триденних переговорів. Партнери по бізнесу прибули також вчасно. Умови контракту, ціна, поступки, гарантійні зобов’язання… Женя ніяк не міг включитись повністю в переговори, раз за разом подумки повертаючись до вчорашнього дня, вечора, ночі…

- Жека, агов! Пішли вже мрійнику! Не знаю з ким ти там провів ніч, але дяка їй величезна – так цих хитрих хохлів, ще ніхто з наших мабуть не розводив на нормальні умови.

-А? А що не так?

-Та все так. Кажу, нічого більш ефективного, ніж цілком незацікавлене обличчя в цій угоді ти не міг придумати! Це просто геніальний хід!

-Чудово.

-Тепер на літак?

- Так… -Женя крутив в руках записку Лізи і розумів, що казка скінчилась. Пора повертатись до реальності. До реальності з зобов’язаннями перед партнерами, бізнесом, друзями в Лондоні.

- О, це хто? – простягнув руку до фото, що випало з карману Жені, Андрій.

- Знайомся – Ліза. Жінка, що звела мене з розуму на 15 років.- Женя відібрав фото в Андрія і задумливо почав його розглядати.

- А тепер?

- А тепер я здається вилікувався.

- Провів з нею ніч та заспокоївся?

- Провів з нею ніч і вона мене виставила.

- Ого. Навіть так?

- Навіть так.

- Не зміг задовольнити? Настільки вимоглива?

- Не в тому річ.-

- А в чому?

- Андрій, я ще сам не розібрався.

- Ну-ну, розбирайся. Тільки знову років на 15 не затягуй, бо наступного разу будете з’ясовувати стосунки вже в пенсійному році!- розсміявся друг і, хлопнувши Женю по спині, сів в машину.

- Дуже смішно.

– Боже, як я скучив за домом! Це ж не дороги, а якийсь неймовірно-жорстокий атракціон, - закотив очі Андрій, в черговий раз наїхавши на якусь «латку» на дорозі. І англійці ще критикують якість своїх доріг! А ця реклама? Та це ж просто жах!

-Все, все, друже, я зрозумів, що ти скучив за Лондоном.

-Так. Правду кажуть, людина дуже швидко звикає до гарного. До комфорту, цивільного ставлення