Досить Катрін - Джон Грін

— Навіть у вихідні?

— Особливо у вихідні, бо тоді я справді можу дозволити собі читати для задоволення.

Гассан струсонув головою.

— Чуваче, ну ти й схибнутий. І це тобі говорить фанат «Зоряного треку» і відмінник із математики з надлишковою вагою. Отож, твої справи кепські.

Він торкнувся Колінової юдо-африканської кучми, наче на щастя, і повернувся, щоб іти.

— Якби ти пішов, то наглянув би за ними, — обізвалась із дивана Голліс.

Колін мовчки взяв свою книжку (біографію Томаса Едісона)[56] і подався сходами до себе в кімнату, де ліг на ліжко і занурився в читання. У наступні п'ять годин він закінчив цю книжку і почав нову, Foxfire, яку знайшов на полиці у своїй кімнаті. Книжка була про те, як раніше жили люди в Аппалачах.

Читання трохи заспокоїло його мозок. Без Катріни, без Теореми і своїх сподівань стати кимсь видатним у нього залишилось небагато. Але завжди були книжки. Книжки — це типові Покинуті: відклади їх — і вони чекатимуть на тебе завжди; приділи їм увагу — і вони завжди відповідатимуть тобі любов'ю.

Колін устиг довідатися з книжки, як оббілувати єнота і обробити шкуру, коли до нього в кімнату, голосно регочучи, вломився Гассан, а за ним притяглася млява сіра маса хутра на ймення Принцеса.

— Я не брехатиму, кафіре. Так, я випив півкелиха пива.

Колін зморщив носа і шморгнув.

— Пити — це ж харам. Я говорив тобі, ти, блін, весь час робиш харамне.

— Ну, коли ти в Ґатшоті, треба жити як ґатшотці.

— Твоє релігійне самозречення — приклад для нас усіх, — глузливо зауважив Колін.

— Годі тобі, не змушуй мене почуватися винним. Ми із Ліндсі взяли один келих на двох. Я й не відчув нічого. Це по-справжньому напиватися харам, а не випити півкелиха пива. Хоч там як, мандри були класні. Було весело. З нами у джипі були ЩОК, ЗАД і КОЖУТ, ми катались години півтори, і вони зовсім непогані. Гадаю, вони всі мене полюбили. Плюс Кетрін теж виявилась дуже милою. А коли я кажу «мила», я маю на увазі «чудова». І ще кумедно, як всі липнуть до ЩОКа, наче він дар Божий Ґатшота. Здається, він у них квотербек, чи корнербек, чи щось таке у шкільній футбольній команді, якщо не брати до уваги, що він якраз закінчив школу, отож, думаю, уже ніхто. Хоча квотербек чи корнербек — це як моряк, раз і на все життя. І ще: коли Ліндсі немає поряд, ЩОК говорить тільки про її зад. У нього немає іншої теми для розмови. Вочевидь він проводить чимало часу, мацаючи її зад, — мила картинка. А я навіть не розгледів її зад.

— Я теж ні, — сказав Колін. Він ніколи особливо не зважав на дупи, хіба що вони були незвичайно масивними.

— Ну, от, — вів далі Гассан, — у них там є мисливський будиночок у лісі, і ми поїдемо з ними полювати, і Ліндсі, і ще дехто з фабрики. Полювати. З рушницями! На свиней!

Колін не мав бажання стріляти по свинях, та хоч і по кому іншому, коли вже на те пішло.

— Гм, — сказав Колін. — Я навіть не вмію стріляти.

— Я теж, але ж це має бути не дуже складно. Довбані дебіли постійно стріляють з рушниць. Ось чому буває стільки мертвих людей.

— Може, ми з тобою натомість могли б поїхати на вихідних до лісу, позависати. Ну, вогнище там, намети.

— Ти знущаєшся?

— Ні, це було б класно. Читати при світлі багаття і готувати самим їжу на вогні, всяке таке. Я знаю, як добути вогонь без сірників. Прочитав у цій книжці, — Колін показав на Foxfire.

— Я що, схожий на підлітка-бойскаута? Ми поїдемо, розважимося. Встанемо рано, вип’ємо кави, пополюємо на кабанів — і всі будуть п’яними й веселими, окрім нас.

— Ти не можеш мене змусити, — відповів Колін.

Гассан ступив крок до дверей.

— Це правда, скиглію. Ти не мусиш їхати. Сиди собі й далі, просиджуй сраку. Я свою теж завжди кохав і доглядав, але зараз мені там засвербіло, заманулося трохи пригод.

Коліна охопило прикре відчуття, схоже на те, коли його кидають. Він же намагався знайти компромісне рішення! Він хотів десь позависати, але з Гассаном, а не з цими типу крутеликами.

— Я щось не второпаю, — сказав він, — ти з Ліндсі хочеш побути, чи що?

Гассан погладив хутряну масу Принцеси і алергени полетіли в повітря прямісінько до Колінового носа.

— Знов за рибу гроші? Ні. Господи. Я ні з ким не хочу зустрічатися. Я бачу, що це робить із тобою. Як ти добре знаєш, я вірю у призначення Громобоя для однієї якоїсь дуже особливої панянки.

— А ще ти віриш у те, що пити не можна.

— Туше, мон амі. Стидно й соромно.

Середина (середини)

Автором наймасштабнішого з усіх відомих дослідження високообдарованих дітей був такий собі Льюїс Терман, психолог із Каліфорнії. За допомогою вчителів Терман вибрав близько семи тисяч обдарованих дітей з усього штату, за якими стежив от уже майже шістдесят років. Звісно, не всі ці діти були вундеркіндами, їхній IQ коливався від 145 до 190 — у Коліна, наприклад, коефіцієнт інтелекту іноді перевищував 200, — але вони представляли найкращих і найрозумніших у цьому поколінні американців. Результати трохи приголомшували: скидалося на те, що високообдаровані діти у вибірці мали не набагато більше шансів стати видатними інтелектуалами, ніж звичайні діти. Більшість досліджуваних дітей стали цілком успішними дорослими — банкірами, лікарями, юристами, університетськими викладачами, але майже жоден із них не став справжнім генієм, і зв'язок між високим IQ та вагомим внеском у світову спадщину майже не простежувався. Коротше кажучи, обдаровані діти з дослідження Термана рідко справджували надії, які подавали в дитинстві.

Взяти для прикладу цікавий випадок із Джорджем Годелем. Він мав один із найвищих поміж досліджуваних коефіцієнт інтелекту, й від нього можна було сподіватися відкриттів на рівні розшифрування структури ДНК чи щось таке. Натомість він був доволі успішним лікарем у Каліфорнії, пізніше перебрався до Азії. Він так і не став генієм, але спромігся знеславити своє ім'я: Годель, цілком імовірно, був серійним убивцею.[57] То яка користь від того, щоб бути вундеркіндом?

Колінів батько, соціолог, вивчав людей і мав свою теорію щодо того, як із вундеркінда зробити дорослого генія. Він вважав, що у