Кров і правда - Alina Pero

Повітря у роздягальні було важким. Запах крові, поту і металу заливав легені, але я все ще стояла там, дивлячись на двері, крізь які щойно зник Артем.

Його слова ще звучали у голові: «Забирайся звідси, поки ще можеш».

Я видихнула, змушуючи себе заспокоїтися. Не могла. Я була занадто близько до правди, щоб просто розвернутися і піти.

Різкі голоси за стіною привернули мою увагу.

Я озирнулася. Двері до підсобного приміщення були прочинені, і звідти лився тьмяний жовтий світло. Я зробила кілька кроків, намагаючись залишатися непоміченою.

– Якого біса він виграв? – заговорив хтось хриплим голосом.

– Домовленість була чіткою. Ти береш гроші – ти лягаєш.

– Та я…

– Ти що, не зрозумів? Ми не можемо дозволити собі таких помилок!

Я завмерла.

Під дверима – чиясь тінь. У кімнаті троє чоловіків. Один з них, схоже, був боєць – кремезний, весь у синцях, тримає в руці конверт, але не виглядає задоволеним.

– Я не для того б’юся, щоб продавати бої.

– Але взяв гроші.

– Я поверну.

– Пізно.

Я відчула, як холодок пробіг по спині. Це було саме те, що я шукала – докази, що клуб працює не лише на боях, а й на «чорній» касі, відмиванні грошей, продажу боїв.

Один з чоловіків зробив крок ближче до бійця, і в повітрі повисла загроза.

Я затамувала подих.

Раптом під ногами щось скрипнуло.

Я миттєво відступила в тінь, серце забилося швидше.

– Що це?

– Перевір, чи тут хтось є.

Я рвонула назад, ковзаючи між шафами, і вискочила в коридор.

Чорт.

Мене могли бачити.

Я відчула, як приливає адреналін. Тепер я була не просто людиною, яка щось підозрює. Тепер я була бути мішенню.