Чарівні казки - Марі Катрін Д'Онуа
Прекрасна Слава, належно поцінувавши виконану молодим королем тяжку роботу, зрозуміла, що він здатний на будь-які великі звершення, і почала ставитися до нього люб’язніше, ніж будь-коли раніше; її схвальні слова зачарували королевича і подвоїли його запал. Незабаром Незрівнянний очолив могутню армію й захопив чимало важливих міст супротивника, незважаючи на його відчайдушний опір.
А Прекрасна Слава, ніколи не беручи під сумнів відвагу королевича, здавалося, була не дуже задоволена його першою кампанією і заявила під час одного з візитів, мовляв, нема нічого дивного в тому, що войовничий король із прекрасним військом за теплої пори року завоював ворожі міста, але королевичу на ймення Незрівнянний слід розпочинати військові походи в чужі землі в розпал зими, в мороз, серед снігів і криги, не чекаючи збору всіх своїх військ. Ці жорстокі слова аніскільки не приголомшили королевича, бо для нього не було нічого неможливого, коли йшлося про повагу коханої. Через деякий час у розпал зими він вирушив у похід із невеликим військом і атакував, незважаючи на сніг і кригу, велику провінцію з багатьма добре укріпленими містами, які, врешті-решт, доклавши неймовірних зусиль і після визначних героїчних подвигів підкорив своїй владі.
Тоді Прекрасна Слава, чутлива до подібних ознак доблесті, вперше дозволила йому поцілувати поділ своєї сукні.
Натхнений цим виявом прихильності, Незрівнянний знову підняв війська з наміром рушити найближчим часом у похід і завоювати декілька нових провінцій, коли Прекрасна Слава, у черговий раз прибувши до кабінету короля, сказала йому таке:
«Я задоволена твоєю сміливістю і звільняю тебе від облоги міст, які ти міг би завоювати. Я навіть певна того, що не знайдеться такої твердині, яка могла б перед тобою встояти, особливо в той час, коли у твоїх ворогів нема гідної армії для захисту. Такі подвиги нічого для мене не важать, я не люблю легких перемог, і якщо ти хочеш зробити мені приємність, то трохи погамуєш свій благородний запал і зачекаєш, поки твої вороги, оговтавшись від потрясіння, будуть спроможні протиставити тобі рівні за потугою сили».
З неймовірним зусиллям Незрівнянному вдалося стримати себе і відмовитись від завоювань, які він вирішив будь-що здійснити, однак, коли вже він взявся за зброю лише з бажання догодити Прекрасній Славі, слід було підкоритися її волі.
Ця жертва була вельми приємною для королівни, і вона подякувала йому надзвичайно люб’язно. Охоплений непереборним бажанням здійснити якусь нову справу, яка була б до смаку його чарівній коханій, і не маючи більше змоги відзначитись на полі бою, королевич знову віддав усі свої сили мирним державним клопотам.
Прекрасна Слава похвалила його за пильність і завзяття, але вимагала нового доказу його прихильності, що поставило королевича у досить скрутне становище.
«Ти знаєш, — сказала вона, — про мою надію незабаром звільнитися від чар. Ти насмілився піднести свої прагнення до мене і тобі відомо, що я люблю прекрасні палаци, але не маєш гідного палацу, щоб прийняти мене».
Незрівнянний запевнив її: найближчим часом вона буде задоволена, і, запросивши найдосвідченіших архітекторів, започаткував спорудження в столиці своєї держави одного з найпрекрасніших палаців з чарівними садами навколо. Це велике творіння наближалося до завершення, коли Прекрасна Слава, як звично, завітавши до королевича, заявила: вона не любить жити у містах, і якщо він хоче по-справжньому довести їй своє кохання і щиро вшанувати, то мусить побудувати палац на лоні природи і закласти сад, подібний до того, який він створив у володіннях феї Клеранс за допомогою чарівної палички.
Наляканий такою безглуздою забаганкою, Незрівнянний заперечив, що палац феї був лише плодом його уяви і всього мармуру на землі і золота Перу не вистачило б на подібну будову.
«Ти прекрасно знаєш, — провадила далі Прекрасна Слава, — звичайні речі мене не вдовольняють, я люблю лише те, що наближається до неможливого. Я повідомила тобі своє бажання, а тепер вирішуй сам, чи маєш досить сміливості й прагнення сподобатись мені», — і не чекаючи на відповідь, вона зникла.
Ніхто й ніколи не відчував такої скрути, як Незрівнянний, котрий волів тисячу разів померти, аніж чимось не догодити королівні. Хоча він і вважав здійснення цього великого задуму неможливим, але, бажаючи виявити свою слухняність Прекрасній Славі, все ж таки взявся до справи, навіть не сподіваючись на її успішне завершення. Він сам склав проект, і навіть не встигнувши як слід обговорити його з архітекторами, не гаючи ні хвилини, взявся до будівництва такого палацу й планування садів, отже, за два роки роботи значно просунулись.
Така моторність припала королівні до душі. Помітивши це, Незрівнянний подвоїв свої зусилля і не знав спочинку до тих пір, поки не завершив будівництво. Золото сяяло в тій споруді повсюди, вкривало навіть дахи, і хоча король намагався лише відтворити те, що вже робив у володіннях феї, він, без сумніву, багато в чому перевершив зачарований палац.
Сподіваючись, що королівна буде задоволена його витвором, Незрівнянний з нетерпінням чекав миті, коли вона з’явиться, але був надзвичайно вражений: хоча на небосхилі запанували переміни, Прекрасна Слава не завітала до нього. Це викликало у королевича велике занепокоєння і він перебував у вельми пригніченому стані до наступного дня, коли королівна, нарешті, з’явилася перед ним і розповіла: запряжені в колісницю лебеді були засліплені відблиском сонячного проміння на золотоверхому палаці й звернули до каналу, поминувши кабінет короля, там намочили крила і вже не могли злетіти. Примчавши на допомогу королівні, фея прирекла лебедів на вічне перебування у цих краях. Вона забрала із собою Прекрасну Славу і тримала у своєму палаці до того часу, поки не запрягла у колісницю орлів, які возитимуть її надалі. Потім королівна висловила Незрівнянному велику вдячність за те завзяття, яке він виявив у бажанні догодити їй, так швидко закінчивши будівництво прекрасного палацу, й пообіцяла ніколи цього не забувати.
Оскільки королівна була зачарована й залишалася для інших невидимою, Незрівнянний попросив її оглянути покої; вона погодилась і
