Талановитий містер Ріплі - Патриція Хайсміт

на Майорці. І Мардж не поїде з ними, щодо цього Том був певен. Вони з Дікі не згадували Мардж, коли обговорювали свої майбутні мандри, хоча Дікі таки припустився помилки, ненароком бовкнувши їй, що взимку вони збиралися вирушити в якийсь круїз. Чорт забирай, Дікі був занадто відвертим! Тож зараз, хоча Том не сумнівався, що Дікі твердо вирішив поїхати тільки з ним, Дікі приділяв Мардж дедалі більше своєї уваги, і все лише тому, що бідкався через те, що їй буде самотньо наодинці, коли вони поїдуть, та ще й на додачу це було вельми неввічливо з їхнього боку не запросити її у поїздку. Дікі з Томом намагалися залагодити свою провину, переконуючи Мардж, що хочуть зекономити на своїх мандрах у Греції, тому й не сподіваються на гарні умови. Пливтимуть на судні, яке перевозить худобу, спатимуть із селянами на палубі й таке інше. Це аж ніяк не пасує для дівчини. Та Мардж усе одно була пригніченою, а Дікі намагався задобрити її, щоразу запрошуючи до них на ланч або вечерю. Іноді, коли вони поверталися з пляжу, Дікі брав Мардж за руку, але Мардж не завжди дозволяла йому це. Бувало, що вона одразу ж висмикувала свою долоню із таким виразом, наче понад усе на світі не хотіла, аби Дікі тримав її за руку.

Коли вони запросили дівчину поїхати з ними в Геркуланум[19], вона відмовилась.

— Краще я залишуся вдома. А ви, хлопці, гарненько розважтеся, — сказала Мардж із силуваною посмішкою.

— Ну, не хоче, то й не хоче, — сказав Том Дікі й тактовно зайшов із тераси до будинку, аби Дікі з Мардж, якщо захочуть, могли поговорити наодинці.

Том примостився на широкому підвіконні в студії Дікі й дивився на море, схрестивши засмаглі руки на грудях. Він полюбляв удивлятися в синяву Середземного моря й уявляти собі, як вони з Дікі пливуть куди їм заманеться. У Танжер[20], Софію, Каїр, Севастополь… Том подумав, що до того, як скінчаться його власні гроші, Дікі вже так звикне до нього, що йому й на гадку не спаде мешкати тут без Тома. Їм із лишком вистачить п’яти сотень щомісячних доходів Дікі. З тераси долинули голоси — благальний тон Дікі й односкладна відповідь Мардж. Тоді він почув, як брязнула брама. Мардж пішла, хоча й мала залишитись на ланч. Том спустився з підвіконня і вийшов на терасу.

— Вона на щось розсердилась? — запитав він.

— Ні. Але, гадаю, вона почувається покинутою, ніби ми виключили її з нашої компанії.

— Але ж ми всіляко намагалися залучати її, запрошували з нами.

— Справа не лише в цьому. — Дікі повільно походжав туди-сюди терасою. — Тепер вона навіть не хоче їхати зі мною до Кортіни.

— Ет, мабуть, до грудня вона ще передумає.

— Сумніваюся, — відказав Дікі.

Том припустив, що все через те, що й він теж їде до Кортіни. Дікі запросив його минулого тижня. Коли вони повернулися з Рима, Фредді Майлза вже не було в Монджибелло. Мардж пояснила, що йому несподівано довелося поїхати до Лондона. Але Дікі запевнив, що напише Фредді й повідомить, що приїде з другом.

— Може, мені краще поїхати звідси, Дікі? — запитав Том, упевнений, що Дікі не захоче, аби він їхав. — У мене таке відчуття, ніби я втручаюся у ваші з Мардж стосунки.

— Та що ти таке кажеш! Які ще стосунки?

— Ну, з її точки зору.

— Та де там. Просто я дечим їй зобов’язаний. А останнім часом я поводився з нею не надто чемно. Ми обоє поводилися з нею не надто чемно.

Том знав, що Дікі мав на увазі минулу затяжну й похмуру зиму, коли вони з Мардж, будучи єдиними в містечку американцями, підтримували одне одному компанію, тому він не повинен обділяти її увагою зараз, коли в нього з’явився новий приятель.

— Може, мені поговорити з нею про Кортіну? — запропонував Том.

— Тоді вона точно не поїде, — коротко відповів Дікі й зайшов до будинку.

Том чув, як він сказав Ермелінді поки що не накривати ланч, бо йому ще не хотілося їсти. Навіть попри те, що Дікі говорив італійською, Том добре розчув, як той сказав, що йому не хотілося їсти, ніби підкреслюючи, що він був єдиним господарем у цьому домі. Дікі вийшов на терасу і, прикриваючи рукою запальничку, намагався прикурити цигарку. Він мав гарну сріблясту запальничку, яка не хотіла спалахувати, навіть коли був найменший вітерець. Тоді Том вийняв свою осоружну запальничку — осоружну, але надійну, як військова техніка — і вона миттю загорілась біля цигарки Дікі. Том хотів запропонувати йому щось випити, але стримався — усе ж таки то був не його дім, хоча він і придбав три пляшки джину, які зараз стояли на кухні.

— Уже минула друга, — зауважив Том. — Може, хочеш прогулятися й зазирнути на пошту? — Іноді Луїджі відчиняв пошту о пів на третю, іноді не відчиняв аж до четвертої. Ніхто достеменно не знав, коли там буде відчинено.

Вони мовчки спустилися з пагорба. Що ж там Мардж наговорила про нього, дивувався Том. Раптове