Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман
– Пане, – мовила Мінона тим солодким голоском, що гучно відлунює у чулих грудях палкого юнака, – пане, ви тут сидите самотою і, видно, нудитесь. Як шкода! Але й те правда, такому великому поетові, як ви, що ширяє у вищих сферах, метушня буденного світського життя здається банальною і поверховою.
Я підвівся, трохи збентежений і зажурений тим, що котяча натура, виявившись сильнішою за всі теорії доброзвичайності, змусила мене мимоволі потягнутись і вигнути спину. Мені здалося, що це насмішило Мінону.
Але я відразу похопився, згадав правила доброго тону, обережно притулив лапку Мінони до своїх уст і завів мову про хвилини натхнення, часто даровані поетам. Мінона слухала мене з такими виразними ознаками щирої уваги, так захоплено, що я підносився все вище й вище в поетичні емпіреї і кінець кінцем перестав сам себе розуміти. Мінова, мабуть, також не дуже мене розуміла, але страшенно захоплювалась мною, запевняла, що часто її найпалкішим бажанням було познайомитися з геніальним Муром і що ця хвилина – найщасливіша, найпрекрасніша в її житті. Що мені вам сказати? Невдовзі виявилося, що Мінона читала мої твори, мої найвитонченіші вірші, і не тільки читала, а й збагнула їхній вищий зміст! Чимало з них вона знала напам'ять і проказувала так натхненно, так мило, що я перенісся в рай поезії, насамперед тому, що красуня собачого роду дала мені змогу почути мої вірші.
– Найдорожча, найласкавіша панно! – в захваті вигукнув я. – Ви збагнули мою душу! Ви вивчили напам'ять мої вірші! О небо, чи є більше блаженство для поета, що прагне до вершин?
– Муре, – прошепотіла Мінона, – геніальний Муре, невже ви думаєте, що чутливе серце, поетична душа можуть лишитися байдужі до вас?
На цьому слові Мінона глибоко зітхнула, й те зітхання сказало мені все до кінця. Хіба могло бути інакше? Я закохався в прекрасну панну-левретку так, що, цілком знетямлений і засліплений, не помічав, як вона у хвилину мого найбільшого захвату зненацька урвала розмову зі мною й завела балачку з якимось дженджуристим мопсом про найбанальніші речі, як вона цілий вечір уникала мене, трактувала мене так, що не було ніякого сумніву: вона вихваляла не мене, а себе саму, захоплювалась тільки собою… Одне слово, я був і лишився надалі засліпленим дурнем, я бігав за прекрасною Міноною, де тільки міг, оспівував її в найкращих віршах, зробив її героїнею кількох милих, шалених повістей, пролазив не в одне товариство, до якого зовсім не належав, і нагородою мені були гірка кривда, глум, прикрі образи.
Часто у хвилини тверезих роздумів я сам добре бачив, яка безглузда моя поведінка, але потім мені з дурного розуму знов спадали на думку Тассо й чимало новітніших поетів лицарських поглядів, яким аби тільки поклонятися якійсь дамі серця, присвячувати їй свої вірші і здалеку молитися на неї, як ламанчець своїй Дульсінеї, і я знов хотів бути не гіршим і не прозаїчнішим за Тассо і присягався химеричній богині моїх любовних мрій, чарівній біленькій панні-левретці, що довіку буду її вірним лицарем. Охоплений цим дивним божевіллям, я робив дурницю за дурницею, і навіть мій приятель Понто визнав за необхідне відступитися від мене, після того як він рішуче застеріг мене від огидних містифікацій, з якими на мене напосідалися з усіх боків. Хтозна, що зі мною сталося б, якби мене не вела моя щаслива зоря! Саме завдяки цій щасливій зорі сталося так, що я одного разу пізно ввечері прокрався до будинку прекрасної Бадіни, тільки щоб побачити кохану Мінону. Та всі двері були замкнені, і дарма я очікував, дарма сподівався, що трапиться якась нагода прослизнути всередину. Серце моє було сповнене кохання й туги, я хотів бодай сповістити кохану, що я так близько від неї, і тому заспівав у неї під вікном одну з найніжніших іспанських мелодій, будь-коли створених і виконуваних. Мабуть, її не можна було слухати без жалю!
Я чув, як гавкала Бадіна, а коли вона на мить замовкла, щось солодко прогарчала й Мінона. Та не встиг я озирнутися, як вікно швидко відчинилося і на мене вилилось повне відро крижаної води. Можна собі уявити, як прудко повернувся я у свій рідний край. Але гаряче полум'я в серці і крижана вода на хутрі так погано узгоджуються між собою, що з їхньої сполуки не може вийти нічого путнього, хіба що гарячка. Так сталося й зі мною. Коли я повернувся до будинку свого господаря, мене всього трусило. Побачивши, який я блідий на виду, як погасли мої очі, як горить моє чоло і який у мене нерівний пульс, господар зрозумів, що я захворів. Він дав мені теплого молока, яке я жадібно вихлебтав, бо в мене язик прилипав до піднебіння. Потім я загорнувся в покрівець зі своєї постелі й цілком віддався хворобі. Спершу мені марилися всілякі химери про вищу культуру, левреток і так далі, тоді сон мій став спокійніший і нарешті такий глибокий, що я – скажу без перебільшення, хоч мені й самому важко повірити в це, – проспав три дні й три ночі підряд.
Коли я нарешті прокинувся, то відчув себе легко й вільно, я вилікувався від гарячки і – диво дивне! – від свого навіженого кохання також. Мені стало видно, як на долоні, до якої дурості довів мене пудель Понто, я побачив, як безглуздо було мені, природженому котові, встрявати між собак, що глумилися з мене, бо не могли зрозуміти велич мого духу, і, бувши нікчемними
