Шлюбний договір - Мішель Річмонд

– Ну так от, він каже: «Еліс, нам постійно доводиться визначати життєві пріоритети». Я почувалася, як школярка в кабінеті директора. Це було так не схоже на все, що він говорив мені раніше. Різко змінив тон з дружнього на повчальний. Далі почав про те, що в житті є корисні пріоритети: сім’я, робота, здорове харчування, чиста вода, заняття спортом, відпочинок. І що довше ми культивуємо в собі правильні звички, то міцніше вони вкорінюються в нашій свідомості і вчинках.

Еліс допила пиво і пішла до бару за келихом.

– Ну так от, він сказав, що одне із завдань «Договору» – допомогти подружжю правильно визначити пріоритети і виробити правильні звички.

– Вівіан сказала, що мета – зміцнення шлюбу. Про пріоритети вона нічого не говорила.

Еліс налила собі в келих води з крана.

– Дейв сказав, це питання спрямованості уваги. У житті дуже багато відволікаючих чинників. Іноді ми бачимо якийсь блискучий об’єкт, і нам відразу ж хочеться його отримати. Але коли він відволікає нас від найважливішого – від шлюбу, тоді і починаються неприємності.

Вона знову сіла на стілець.

– Дейв сказав, що в цьому сенсі підступнішою за все є робота. Ми проводимо так багато часу з колегами, так багато вкладаємо часу і сил у свою професію, що завжди легко забуваємо про те, що має бути для нас на першому місці.

– Ну, тут багато з чим можна погодитися. – Я подумав про те, як пізно Еліс поверталася додому до браслета і як я сам іноді не сплю ночами, розмірковуючи про пацієнтів і їхні проблеми.

– «Зрозумійте мене правильно, Еліс, – вона передражнила бас Дейва. – Робота важлива для всіх нас. Озирніться. Ви бачили мініатюри будівель у залі нарад, фотографії проектів у холі…» І він почав хвалитися готельним комплексом, який проектував на замовлення Дженкінс. «Пін-сюр-Мер» називається.

– Хвалився зв’язками?

Дженкінси володіли більшою частиною комерційних будівель на півострові. Про «Пін-сюр-Мер» навіть писали в газетах, не кажучи вже про журнал «Архітектурний вісник». Я відчув сильну антипатію до Дейва.

– Ага. Він, мовляв, витратив купу часу на цей проект і цілих три місяці воював з архітектором.

– «Пін-сюр-Мер». Надто аристократично.

Еліс взялася за манговий салат.

– Він сказав, що через проект у нього повністю змістилися пріоритети. «Може, вам не треба цього чути зараз, Еліс, – знову передражнила вона його, – “Договір” допоміг мені побачити, що насправді важливо, а що – ні». Мовляв, це було дуже важко, але він радий, що «Договір» втрутився, і шкода, що не раніше. Потім перерахував нагороди, які отримав його «Пін-сюр-Мер».

Далі Еліс знову зобразила басом:

– «Але ніякі проекти не зрівняються за ступенем ваги з моєю родиною і дружиною. Не до «Пін-сюр-Мер» я повертаюся в кінці дня, а до Керрі. Без неї моє життя не мала б сенсу».

– Ти впевнена, що ми бачили цю Керрі в Гіллзборо? – запитав я, намагаючись пригадати, який у неї вигляд.

– Не пам’ятаєш чи що? Вона і скульптор, і художник, і письменник, і ще кимось там працює в Jimmy Choo. Взагалі, якби вибирати між Керрі та «Пін-сюр-Мер», я би обрала той будинок. На завершення Дейв сказав, що «Договір» – це щось особливе, але ми цього ще не встигли усвідомити, тому що тільки звикаємо до всього, і що «Договір», чорт забирай, робить дуже потрібну справу. Років за двадцять ми зустрінемося на щоквартальних зборах і посміємося над сьогоднішнім маленьким непорозумінням.

– За двадцять років? Ой, навряд чи.

– Ми ще подякуємо йому і потішимось, що Фіннеґан привів нас у «Договір», і що, мовляв, спочатку всі стикаються з подібними труднощами. Тому його завдання – допомогти мені визначити пріоритети і позбутися неправильного мислення.

Я згадав один пропагандистський семінар, який відвідував у коледжі.

– По-моєму, у Мао Цзедуна таке гасло було під час культурної революції в Китаї.

– Може бути, – зітхнула Еліс. – Так там уся мова була диктаторська! Він сказав, що я йому подобаюся і ти теж хороша людина і що важко досягти балансу між роботою та особистим життям, тому треба змінити установки і переглянути пріоритети.

– Змінити установки? Що це означає?

– Гадки не маю. Потім він сказав, що його чекають у залі нарад і час нашої зустрічі майже минув, але я повинна знати, що за всю історію «Договору» ще жодна пара учасників не розлучилася. Він ще додав, що «Договір» багато чого вимагає, але й дає багато, щасливий шлюб наприклад.

Я сьорбнув пива.

– Виходити треба з цього «Договору». Я серйозно.

Еліс копирсалася в салаті, відокремлюючи шматочки манго від огірка.

– Джейку… навряд чи це так просто.

– А що вони зроблять? У в’язницю запроторять? Не можуть же вони утримувати нас силою?

Еліс закусила губу. Потім відсунула тарілки і взяла мої долоні у свої.

– Це найстрашніше. Коли я вже йшла, то сказала йому чітко і ясно, що все це мені не подобається і що він чинить на мене психологічний тиск.

– Молодець. А він що?

– Усміхнувся і сказав: «Еліс, довіртеся “Договору”. Я довірився, і Джейк довіриться. Ніхто не виходить із “Договору”». Потім нахилився до мене ближче, стиснув мені руку майже до болю і прошепотів на вухо: «У сенсі, живим». Я відсахнулася від нього. А він, як і не було нічого, заговорив тим же тоном, яким розмовляв з нами на вечірці. Сказав, що пожартував, і розсміявся. Хоча було не схоже, що він жартував.

Цей негідник наважився зачепити мою дружину і погрожувати їй?!

– Усе, досить. Завтра ж до нього поїду.

– Ні, – похитала головою Еліс. – Тільки гірше зробиш. Мені, слава богу, більше не треба з ним бачитися. Він вийшов зі мною в коридор і вже там сказав, що це була наша остання зустріч. Потім додав: «Зосередьтеся, Еліс. Розставте пріоритети правильно. І передайте привіт моєму другові Джейку». Потім пішов назад у кабінет, а я залишилася стояти в коридорі. Заціпеніла до остраху.

– Потрібно знайти вихід.

Еліс подивилася на мене так, ніби я нічого не зрозумів.

– Здається, виходу і справді немає.

Вона стиснула мої долоні, і несподівано я побачив в її очах незнайомий вираз.

– Джейку, мені страшно.

29

Я не сказав Еліс, що кожного дня їздив у «Дріджерс» того тижня, не хотів ще більше її лякати. Я поводився як