Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Зустрічі з Дейвом тривали по півгодини. Подробиць Еліс не розповідала, бо, за словами Дейва, правилами це суворо заборонялося. Сказала тільки, що зазвичай вони сиділи за величезним столом у кабінеті Дейва, пили каву, принесену секретаркою, і розмовляли про те, як минув тиждень. Іноді Дейв ставив питання про мене та наші стосунки, іноді цитував «Кодекс», тому Еліс завжди почувалася, як на іспиті. Тон розмов був увічливим, але питання досить відвертими, так що вона постійно боялася бовкнути щось таке, що потім може бути використано проти нас.

Під час минулої розмови Дейв запитав про поїздки. Еліс детально розписала наш майбутній вікенд у горах, який вибрав я, і чотириденну поїздку в мальовниче містечко на березі океану, яку вибрала вона. Ми ще не з’їздили ані туди, ані сюди, проте сам факт, що поїздки заплановані, причому одна – навіть за три місяці наперед, мав стати підтвердженням того, що ми виконуємо вимоги щодо поїздок і в цьому кварталі, і в наступному. Під час бесід Еліс намагалася поводитися так, щоби Дейв подумки ставив нам якомога більше галочок і «Договір» переключився би з нас на когось іншого, як радила Джоанна.

Дейв теж розповідав про свої недавні поїздки і навіть рекомендував Еліс кілька хороших готелів. Хоча Еліс знала, що він комусь доповідає всі подробиці їхніх зустрічей, вона все ж відчувала, що він – хороша людина, яка щиро бажає нам добра. Ще вона подумки поставила йому плюс за те, що він ніколи не робив натяків в її сторону. Після першої бесіди вона сказала, що не проти ще походити до Дейва. І хоча їй дуже складно вирватися з роботи, ці бесіди, за її словами, були чимось на зразок перезавантаження. «Як до психоаналітика сходила», – говорила вона, хоча насправді жодного разу не була у психоаналітика, якщо не брати до уваги кількох групових занять у реабілітаційному центрі, де ми з нею познайомилися.

Останнього тижня місяця, коли Еліс повинна була йти на заключну розмову з Дейвом, у мене задзвонив телефон.

Я натиснув «Відповісти» і почув схвильований голос Еліс:

– Чорт! Чорт! Чорт!

– Еліс?

– Чортів суддя нас затримав! – Вона захекалася від бігу, в слухавці вирувала вулиця. – У мене всього дев’ять хвилин, щоби добігти до Дейва. Не встигну. Таксі чи потяг?

– Емм…

– Таксі чи потяг?!

– Тільки потяг. У разі чого, вали все на мене, – згадав я попередження Джоанни. – Мовляв, через мене запізнилася…

– Ні! Не буду тебе підставляти.

– Послухай…– почав я, але вона вже кинула слухавку.

Я передзвонив, але вона не відповіла.

28

Якщо поквапитися, то я встигну в «Дріджерс» ще до того часу, у який бачив там Джоанну минулого разу. Я турбувався, що запізнення Еліс може знову привернути до неї підвищену увагу «Договору», ось і вирішив поговорити з Джоанною і дізнатися, які можуть бути наслідки.

Я приїхав завчасно, поставив машину на парковці, узяв візок і вирушив блукати магазином. Джоанни ніде не було видно. Я не розлучався з телефоном, сподіваючись, що Еліс подзвонить і скаже, що все добре. Ситуація склалася безглузда. Та в Північній Каліфорнії запізнитися на зустріч на десять хвилин – все одно що приїхати заздалегідь!

Я валандався крамницею майже півгодини, купив пластівці, солодове молоко, коричневий цукор для печива, квіти Еліс. Зрештою здавшись, я взяв пакет з продуктами і вийшов.

Коли я дістався міста, від Еліс, як і раніше, не було новин. Я поїхав додому, залишив машину в гаражі і відправився в офіс. Назавтра у мене було призначено кілька консультацій і прийомів, і я ще не до всіх підготувався. Поштова скринька ломилася від вхідних листів, стіл був завалений журналами, документами, квитанціями.

Пізніше від Еліс прийшла есемеска.

Усе погано. Повернулася на роботу. Приїду пізно. Поговоримо вдома.

Гаразд, напиши, коли будеш виїжджати. На вечерю прихоплю щось у індійському ресторані. Кохаю тебе.

У відповідь вона написала Я тебе також і поставила сумний смайлик.

За стіл ми сіли тільки після десятої вечора. Еліс скинула туфлі біля порога – плащ, костюм і панчохи простяглися по підлозі до самого комода з домашнім одягом – і переодяглася у вільну піжаму з мавпячими мордочками, яку я подарував їй якось на Різдво. Туш під очима розмазалася, а на лівій щоці, поруч з ямкою, схопився прищик – він завжди схоплюється, коли Еліс нервує. Ніхто не знає цю жінку краще, ніж я. Я, напевно, навіть самого себе гірше знаю. Так, іноді вона відгороджувалася від усього невидимою стіною, але я вже так набив руку в науці під назвою «Спостереження Еліс», що багато розумів без слів. Боже, як же я її любив!

– Отже?

Еліс принесла собі й мені пива з холодильника і почала розповідати: – Я пробігла милю на підборах і запізнилася на чотирнадцять хвилин. Якби трохи раніше сіла на поїзд, то встигла би. А так мені довелося мчати по Двадцять четвертій вулиці, по парку, а потім бігом підніматися сходами. Я вся змокла і мало не зламала підбори.

Еліс сиділа, поклавши ногу на ногу і погойдуючи ступнею. Я давно не бачив, щоб моя дружина так нервувала.

– Дейв чудово бачив, що я прибігла, а не прийшла. Він дав мені склянку води і провів до себе в кабінет.

– Добре, – зауважив я. – Значить, зрозумів.

– І я на це сподівалася. Думала, вибачусь, а він скаже, що нічого страшного. І взагалі, чекала, що він оцінить, що я примчала до нього через усе місто. Я ж нікуди зазвичай не бігаю, ти знаєш. Сиджу я, значить, намагаюся віддихатися і чекаю, що Дейв поплеще мене по плечу і скаже спасибі за те, що я так старалася встигнути, а він зачиняє двері, сідає у своє величезне крісло і каже: «Еліс, відверто кажучи, я здивований, що ви запізнилися. На цілих чотирнадцять хвилин!»

– От падлюка, – пробурмотів я.

– І не кажи. Я йому пояснюю про засідання суду, про складний випадок, шкідливих клієнтів і впертого суддю, а він слухає і мовчить. Сидить за столом, крутить у руках прес-пап’є, як який-небудь злодій у фільмах про Джеймса Бонда. Ні грама співчуття на обличчі. А потім вимовляє: «Еліс…» Я тобі казала, що він весь час називає мене на ім’я?

– Терпіти не можу, коли так роблять.

Еліс відкушує шматок м’яса і підштовхує тарілку