Шлюбний договір - Мішель Річмонд

– Привіт, друже, – сказала вона із трохи дивною посмішкою і озираючись, ніби когось шукала. – Я хотіла тобі зателефонувати після зборів. Знайшла в інтернеті твою клініку. Напевно, разів десять бралася за телефон.

– Чому ж не подзвонила?

– Все складно, Джейку. Я хвилююся за тебе і за Еліс.

– Хвилюєшся?

Джоанна підійшла ближче.

– Ніл тут. – Вона явно була знервована. – Я дещо тобі розповім, пообіцяй, що нікому ні слова.

– Обіцяю.

Якщо чесно, вигляд у неї був дивний. Я звик бачити її такою нормальною, такою спокійною.

– Справді нікому не кажи, навіть Еліс.

Я подивився їй в очі й вимовив серйозно: – Я тебе не бачив, і ми не розмовляли.

В одній руці у Джоанни була банка кави, в іншій – пакет із багетом.

– Ти, напевно, думаєш, що в мене параноя, Джейку, але скоро все збагнеш.

– Збагну що?

– «Договір». Це не те, що здається. Точніше, ще гірше, він – те, чим здається.

– Чим?

Джоанна знову озирнулася, шалик трохи зсунувся, оголивши яскраво-червону мітку на шиї – на неї навіть дивитися було боляче.

– Джоанно, з тобою все гаразд?

Вона поправила шалик.

– У Ніла великі зв’язки в «Договорі». Нещодавно я чула, як він говорив з кимось по телефону. Обговорювали Еліс.

– Можливо, – сказав я розгублено. – Їй дали браслет.

– Це погано, – перебила мене Джоанна. – Не можна, щоби до неї причепилися. Треба їх відвернути. Інакше буде гірше, повір. Зроби те, що тобі говорили. Прочитай чортів «Кодекс». Там що завгодно можна поставити в провину, а покарання різні, від дріб’язкових до жорстоких.

Вона доторкнулася шиї і скривилася.

– Ти будь-що маєш змусити їх повірити, що все прекрасно. Якщо не вийде, якщо за Еліс, як і раніше, стежитимуть, нехай говорить, що винен ти. Це дуже важливо, Джейку. Треба, щоб звинувачували обох, а не її одну.

Щоки Джоанни почервоніли. Я згадав хлопця, якого вона відмовила стрибати з даху, «Доктора Пеппера», те, як вона щотижня сиділа на зборах старост з ручкою в руці й оглядала всіх незворушним поглядом.

Вона озирнулася.

– Мушу йти. Ти мене не бачив, цієї розмови не було. – Вона розвернулася, щоб піти, але ще раз глянула на мене. – Я тут буваю на закупах двічі-тричі на тиждень.

З цими словами Джоанна повернулася і пішла, а я залишився стояти розгублений і, треба визнати, переляканий. Покарання? Жорстокі? Що за маячня? Невже Джоанна божевільна? Схоже на те. Або ще гірше, може, вона абсолютно психічно здорова людина, що потрапила до клубу садистів? Клубу, до якого ми з Еліс також вступили?

Не чуючи ніг, я пішов у відділ печива, кілька хвилин зачекав, не бажаючи наштовхнутися на Джоанну з Нілом на виході. Потім я попрямував до кас. Вони якраз виходили з магазину через розсувні скляні двері: Ніл попереду, Джоанна – за ним. Коли двері відчинилися, я бачив, як Джоанна на мить завагалася і кинула погляд углиб крамниці. Я так розумію, шукаючи поглядом мене. Якого хріна?

24

Усю дорогу додому я намагався якомога точніше згадати, що сказала Джоанна. Під’їхавши до будинку, я звернув увагу, що пачка печива порожня, повсюди були крихти, а я навіть не міг пригадати, що відкривав його.

Еліс вдома не було, і я зайнявся приготуванням вечері. Курча і салат з латуком та магазинним соусом. На щось складніше мене би не вистачило.

Еліс приїхала після сьомої. Вигляд у неї був утомлений, а вінтажний костюм Chanel надавав їй блідості. Я міцно обняв її та поцілував, а вона обвила мене руками за шию. Браслет на її руці був гладким і теплим, але тепер, після розмови з Джоанною, від його дотику у мене пішли мурашки по шкірі.

– Я радий, що ти приїхала раніше, – сказав я більше для браслета, аніж для нас.

Еліс помасажувала мені шию.

– І я рада, що я вже вдома.

Я підніс її зап’ястя до рота і промовив у браслет:

– Спасибі, що привезла моє улюблене морозиво, ти така турботлива!

Взагалі-то це я його привіз, але ж вони цього не знають.

Еліс посміхнулася і теж сказала в браслет:

– Я це зробила, тому що люблю тебе. І щаслива, що вийшла за тебе заміж.

Мені хотілося розповісти їй про зустріч з Джоанною. Можна було б написати на папері, а потім дати їй прочитати і разом вирішувати, що робити. Однак попередження Джоанни не давало мені спокою: нікому ні слова, навіть Еліс. Більш розумна частина моєї свідомості говорила, що у Джоанни якісь проблеми, їй недобре. Мені були відомі випадки, коли у абсолютно нормальних, психічно стійких людей раптом починалася шизофренія або параноя. Непередбачувана реакція на ліки, відстрочені наслідки дитячої травми. Тригери, які змінюють людину. Бачив я і солідних робітників інтелектуальної праці, у яких унаслідок уживання за молодих літ наркотиків у мозку нібито відчинялися потайні ворота божевілля. Хотілося вірити, що паніка Джоанни, її дивні слова про покарання викликані якимись її особистими демонами. Шкода, що мені не вдалося довше поспілкуватися з її чоловіком на вечірці, я б зрозумів, що він за людина. А потім я згадував слова Джоанни про те, що над Еліс нависла загроза, і той факт, що Ніл обговорював з кимось по телефону її так званий «злочин», і мені знову ставало моторошно. Як зрозуміти, що тут правда, а що – лише плід уяви Джоанни?

Коли ми накривали на стіл, Еліс повідомила, що завтра в обід зустрічається з Вівіан.

– Два тижні минуло, – нагадала вона. – Завтра браслет знімуть.

Того вечора Еліс відмовилася від свого ритуалу півгодинного читання. Телевізор ми теж вмикати не стали. Неспішна вечеря, довга вечірня прогулянка, ніжні слова, перебільшено гучне продовження вечора у спальні. Ми так ужилися в роль зразково-показової сімейної пари, що в порівнянні з нами навіть лубочні подружжя з культових кінокомедій перебували на межі розлучення. Дивно лише було, що жоден із нас і словом не обмовився, що ми розігруємо спектакль для браслета. Втім, навіть якщо цей вечір і був спочатку спектаклем, поступово він став чимось більшим, справжнім, принаймні я так думав. Однак, коли я прокинувся вранці, моя ідеальна дружина була відсутня. У коридорі були розкидані її туфлі, я мало не спіткнувся. У ванній на полиці упереміш