Джерело - Айн Ренд

Рорк стояв перед ними так, як стоїть кожна людина із чистим сумлінням. Але він стояв перед ворожою юрбою — і раптом вони зрозуміли, що ненавидіти його неможливо. Завдяки раптовому спалаху вони зрозуміли спосіб його мислення. Кожен із них запитав у себе: чи потрібне мені схвалення інших? Чи важливо це? Чи залежу я від цього схвалення? І на мить кожен із них став вільним — вільним настільки, щоб поставитися доброзичливо до всіх людей у залі.

Тривало це лише мить; мить тиші, перш ніж Рорк почав говорити:

— Тисячі років тому перша людина навчилися видобувати вогонь. Імовірно, її спалили на багатті, що вона навчила його розпалювати своїх братів. Її вважали відьмаком, який має справу з демонами, що так жахають людство. Але потім люди навчилися використовувати вогонь, щоб підтримувати тепло, готувати їжу, освітлювати свої печери. Ця людина піднесла їм дар, що вони його не збагнули відразу, і розсіяла пітьму на землі. Кілька століть по тому інша людина винайшла колесо. Імовірно, її колесували, бо вона навчила своїх братів майструвати. Її вважали правопорушником, який вторгнувся в заборонену зону. Але пізніше один чоловік навчився подорожувати за обрій. Він залишив людям подарунок, який не можна було осягнути, і відкрив їм дороги світу.

Ці люди, нескорені першопрохідці, стоять на початку кожної легенди про історію людства. Прометея прикували до скелі й грифи його пошматували — бо він украв у богів вогонь. Адама прирекли страждати, бо він скуштував плід древа пізнання. Це не легенди, це знання у глибині людської пам'яті про те, що слава людства починається з однієї людини, яка, врешті-решт, розраховується за свою мужність.

Протягом століть народжувалися люди, які торували нові шляхи, озброєні лише власним баченням. Їхні цілі відрізнялися, але вони мали дещо спільне: робили перший крок, ставали на новий шлях, мали власне, незапозичене бачення та у відповідь отримували лише ненависть. Великі творці-мислителі, художники, науковці, винахідники — самотньо протистояли своїм сучасникам. Кожну видатну нову думку спершу заперечували. Кожен великий винахід засуджували. Перший двигун проголосили дурістю. Аероплан вважали неможливим. Парові верстати вважали порочними, анестезію — гріховною. Та люди, які мали власні погляди, не зупинялися. Вони боролися, страждали і розплачувалися. Але перемогли.

Кожен творець чинив так не через бажання служити своїм братам, братам, які відкидали запропонований їм дар, оскільки цей дар нищив пасивну рутину їхнього існування. Єдиним стимулом для творця була істина. Його власна істина і його праця для її досягнення. Симфонія, книга, механізм, філософія, аероплан чи будівля — ось що було його метою і його життям. Не ті, хто чули, читали, використовували, вірили, літали або успадковували його творіння. А саме творіння — не його споживачі. Творіння, а не зиск, що від нього матимуть інші. Творіння, що надавало форми істині творця. Ця істина була для нього найважливішою.

Його бачення, сила, відвага, народжені його духом. Але дух людини — це її свідомість, її суть. Думати, відчувати, судити, діяти — це функції еґо.

Творці не безкорисливі. У цьому таємниця їхньої сили — в самодостатності, самовмотивованості й самогенерації. Головний рушій насамперед — це джерело енергії та життєвої сили. Творець нічому і нікому не служив. Він жив для себе.

І лише живучи для себе, він спромігся створити те, що стало славою людства. Така вже природа досягнень.

Людина може вижити лише завдяки своєму розуму. Вона приходить у світ неозброєною. Її єдиною зброєю є мозок. Тварини здобувають їжу за допомогою сили. Людина не має ані пазурів, ані бивнів, ані рогів, ані потужних м'язів. Вона повинна або виростити свою їжу, або вполювати її. Щоб виростити рослини, потрібно задіяти вміння. Щоб полювати, потрібна зброя, а щоб виготовити зброю — теж слід задіяти розум. Від цих найпростіших потреб до найвищих релігійних абстракцій, від колеса до хмарочоса, все, чим ми є, і все, що ми маємо, здобуте єдиною властивістю людини — здатністю мислити.

Але мислення властиве лише індивіду. Не існує ніякого колективного мозку. Не існує колективної думки. Угода, досягнута групою людей, — це лише компроміс або щось середнє, виведене з багатьох індивідуальних думок. Це вторинний висновок. Основний акт — процес мислення — відбувається у кожної людини окремо. Ми можемо розділити страву між багатьма людьми. Та ми не можемо перетравити її в колективному шлунку. Жодна людина не може своїми легенями дихати для іншої. Жодна людина не може своїм мозком думати за іншу людину. Всі функції тіла та духу — індивідуальні. Їх не можна спільно використовувати чи передавати іншим.

Ми успадкували продукти думки інших людей. Ми успадкували колесо і зробили візок. Візок став автомобілем. Автомобіль став аеропланом. Але протягом цього процесу ми отримуємо від інших лише остаточні продукти їхньої думки. Рушійна сила — це здатність до творчості, вміння використати цей продукт як матеріал, вжити його і зробити цілком новий крок. Творчі здібності не можна отримувати чи давати, ділитися ними чи їх позичати. Вони належать єдиній, індивідуальній особистості. Те, що вона створює, — її творча власність. Люди вчать одне одного. Але все навчання — це лише обмін матеріалом. Жодна людина не може обдарувати іншу здатністю мислити. Хоча саме від цієї здатності залежить наше виживання.

Нічого на землі не віддано людині. Все, чого вона потребує, слід створити. І ось тут людина наражається на свою основну дилему: вона може вижити в один із двох способів — завдяки незалежній роботі свого власного розуму чи паразитуючи на розумі інших. Творець створює. Паразит позичає. Творець самостійно протистоїть природі. Паразит ховається за посередниками.

Творець прагне підкорити природу. Паразит прагне підкорити людей.

Творець живе заради власної справи. Йому не потрібні інші люди. Його головна ціль — у ньому самому. Паразит живе вторинним життям. Йому потрібні інші. Інші стають головним сенсом його існування.

Головна потреба творця — це незалежність. Вдумливий розум не може діяти із примусу. Його не можна приборкати, віддати в жертву чи підпорядкувати будь-яким обмеженням. Він вимагає повної незалежності в діях і мотивах. Для творця всі стосунки з людьми — другорядні.

Головна потреба вторинної людини — гарантувати безпеку його зв'язків з іншими людьми, щоб прогодувати себе. Паразит проголошує, що людина повинна жити для інших. Він проповідує альтруїзм.

Альтруїзм — це доктрина, яка вимагає, щоб людина жила для інших і ставила інших вище себе.

Але людина не може жити заради інших. Вона не може поділитися