Легенда про Сонну Балку та інші історії - Вашингтон Ірвінг

Втрату свого майна Том компенсував втратою дружини, адже був сільським філософом. Він навіть відчував щось на кшталт вдячності до чорного лісника, котрий, на думку чоловіка, зробив йому послугу. Отож прагнув підтримувати з ним знайомство й надалі, але успіху в цьому довгий час не досягав. Старий чортяка переховувався, бо хоча люди й думають, що його легко викликати, це не завжди так. Він добре вміє махлювати, коли впевнений у своїх картах.

Але врешті-решт, як розповідають, коли Том мало не втратив терпець і був уже готовий пристати на будь-які умови, щоб допастися до обіцяного скарбу, він таки зустрів чорного чоловіка одного вечора у звичній лісовій одежі із сокирою на плечі, коли той швендяв по краю болота і співав якусь пісню. Нечистий демонстрував повну байдужість до Тома, ступав своєю стежиною, відповідав скупо та продовжував горланити свою пісеньку.

Однак Том таки підвів його до суті справи, і вони стали обговорювати умови, на яких можна отримати піратський скарб. Була одна умова, про яку краще не згадувати, бо само собою зрозуміло, про що йдеться, коли диявол виявляє свою прихильність. Але були й інші, яких нечистий ніяк не хотів зректися. Дідько наполягав, щоб гроші, знайдені за його допомогою, були використані так, як він скаже. Наприклад, щоб Том торгував невільниками і спорядив для цього відповідний корабель. Проте Том рішуче відмовився: він і без цього брав уже важкий гріх на душу. І навіть сам диявол не зміг спокусити його гендлювати людьми.

Том був настільки впертим у цьому питанні, що нечистий не став наполягати на своєму і запропонував натомість, щоб його підопічний став лихварем. Диявол дуже турбувався зростанням кількості такої братії, бо вважав лихварів напрочуд корисними для своїх лихих намірів.

Стосовно цього жодних заперечень не виникло, бо такі справи були Томові до серця.

— Наступного місяця відкриєш у Бостоні ломбард, — звелів чорний чоловік.

— Я зроблю це хоч завтра, якщо хочеш, — запобігав Том Волкер.

— Позичатимеш гроші під два відсотки на місяць.

— Та я дертиму й чотири! — запевнив Том Волкер.

— Вимагатимеш оплату за векселями, відмовлятимеш у продовженні закладних, доводитимеш крамарів до банкрутства.

— Я доводитиму їх навіть до дідька лисого, — жадібно закричав Том Волкер.

— Такий лихвар за мої гроші мені потрібен! — сказав чортисько захоплено. — Коли хочеш їх отримати?

— Цієї ж ночі.

— Ну нехай! — погодився диявол.

— Ну нехай! — підтримав Том Волкер, компаньйони вдарили по руках й уклали угоду.

Через кілька днів Том Волкер уже сидів за столом у ломбарді в Бостоні. Його слава як чоловіка, готового позичити гроші будь-кому, миттю поширилася містом і за його межами. Ще всі пам'ятали часи губернатора Белшера, коли готівка була особливо в дефіциті. Це був час кредитів. Країна була завалена державними облігаціями, створили знаменитий земельний банк. Дуже вигідно було спекулювати, люди дивувалися планами нових поселень і міст у пустелі. Маклери показували накреслені на папері ділянки та містечка, які, як Ельдорадо, лежали невідомо де, але кожен був готовий придбати і собі частку. Одним словом, шалена спекулятивна лихоманка, яка раз по раз трапляється в нашій країні, набула тривожного ухилу, коли всі мріють заробити статки з порожнечі. Але, як завжди, гарячка таки вгамувалася, мрії канули, й уявні статки разом із ними. Ті, хто зазнав цього, опинилися в жахливому стані, й уся країна наповнилася наріканнями на «важкі часи».

У таку сприятливу для Тома Волкера добу суспільного лиха він і відкрив свій ломбард у Бостоні. Його двері не зачинялися від навали клієнтів. Тут були і нужденні авантюристи, і запеклі спекулянти, і замріяні землероби, і необачні ремісники, і крамарі, котрі страждали під гнітом кредитів. Одним словом, усі, хто був вимушений знайти гроші за будь-яку ціну і в будь-який спосіб, поквапилися до Тома Волкера.

Так він став найближчим приятелем для кожного нужденного і діяв як «щирий товариш», тобто завжди правив високі відсотки та добрячу заставу. Злиденність клієнта була пропорційна жорсткості умов його позики. Лихвар накопичував боргові зобов’язання та закладні на нерухомість, поступово вичавлював зі своїх боржників усе більше і більше, поки не викидав їх незабаром сухими, як ретельно віджата губка, за двері.

Отож, гріб гроші лопатою, став заможною та могутньою особою і все вище задирав носа, йдучи у своєму трикутному капелюсі. Поставив, як і належить, величезний будинок, але через жадібність залишив більшу частину обійстя недобудованою та невпорядкованою. Придбав навіть карету задля вдоволення власного марнославства, проте майже не годував коней, які його возили. А незмащені колеса на дерев'яних осях так стогнали, коли він їхав, що можна було подумати, ніби то волають душі бідних боржників, котрі стали голими та босими.

Однак коли Том постарівся, то став задумуватися. Зібравши скарби світу, він почав перейматися своїм майбутнім. Із жалем думав про те, що уклав угоду зі своїм чорним приятелем, і хитрував, щоб уникнути дотримання її умов. Зненацька він став сумлінним християнином. У церкві молився голосно та наполегливо, ніби небо могло стати прихильнішим через перенапруження легень. І по воланнях у неділю завжди можна було сказати, коли він нагрішив найбільше впродовж тижня. Тихі парафіяни, котрі скромно та стійко торували собі стежину до Сіону, були вражені та бідкалися, що новонавернений так хутко випередив їх. Том був таким же непохитним у справах релігійних, як і в фінансових. Він суворо наглядав за своїми сусідами та звинувачував їх. Він, мабуть, вирішив, що кожен гріх, вчинений іншими, ставав кредитом на сторінці його життя. Навіть торочив про доцільність поновлення гоніння квакерів і анабаптистів. Одним словом, завзятість Тома стала такою ж горезвісною, як і його статки.

Тим не менш, незважаючи на всю ретельність дотримання обрядів, Тома гриз переляк, що диявол все одно вимагатиме те, що йому належить. Тому, щоб його не застали зненацька, як усі розповідали, чоловік завжди носив маленьку Біблію в кишені свого плаща. Тримав ще й велику Біблію, цілий фоліант, у своєму кабінеті й часто її читав, коли люди заходили туди у своїх справах. У таких випадках лихвар клав свої зелені окуляри в книгу, аби позначити недочитане місце, і тільки тоді обертався, щоб загнати в нужду ще когось.

Казали, ніби Том дещо звихнувся на схилі літ, гадаючи, що скоро йому вже кінець. Звелів перекувати свою коняку, осідлати, одягнути вуздечку та закопати догори ногами. Він вважав, що в останній день світ перевернеться догори дриґом і тоді він зможе стрибнути в сідло, яке буде вже готове, і так у найгіршому випадку зуміє втекти від свого зловісного