Українська література » Сучасна проза » Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

Читаємо онлайн Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт
спробувати наздогнати судно. Я розпустив усі, які мав, паруси, а через півгодини з корабля побачили мене, викинули прапор і вистрелили з гармати. Нелегко висловити радість, яка охопила мене від несподіваної надії побачити знову улюблену батьківщину та залишених там любих близьких людей. Корабель згорнув частину парусів, і я підплив до нього 26 вересня між п'ятою та шостою вечора. Серце моє закалатало сильніше, коли я побачив на нім англійський прапор. Я поклав своїх корів та овець в кишені камзола і ступив на корабель з усім моїм маленьким вантажем. То було англійське торговельне судно, що південними та північними морями поверталося з Японії під командою капітана Джона Бідделя з Дентфорда — дуже чемної людини й прегарного моряка. Ми були тоді під ЗО градусом південної широти. Екіпаж судна складався з п'ятдесяти моряків, і тут я зустрів одного свого давнього товариша Пітера Вільямса, який дав перед капітаном гарну характеристику мені. Цей джентльмен поводився зі мною дуже люб'язно і спитав, звідки я повертаюся та куди прямую. Я розповів йому про це кількома словами, але він подумав, що я марю і що пережиті нещастя потьмарили мій розум. Тоді я видобув із кишені своїх корів та овець, які, дуже вразивши його, переконали в правдивості моїх слів. Потім я показав йому подароване мені імператором Блефуску золото, портрет на повний зріст його величності та деякі інші дивинки з тої країни. Я подарував йому два гамани з двомастами спрагів у кожному та обіцяв презентувати, як повернемося до Англії, ще тільну корову та кітну овечку.

Не втомлюватиму читача подробицями нашої, загалом щасливої, подорожі. Ми прибули в Дувр 13 квітня 1702 року. Я мав на судні єдину неприємність — пацюки затягли одну з моїх овечок, і я знайшов коло їхньої нірки тільки обгризені кістки. Решта худоби доїхала благополучно і, пущена на пашу в Грінвічі, чудово відгодувалася на смачній травиці тамтешніх луків, хоч я й побоювався шкідливих наслідків. Я не міг би зберегти їх під час такого довгого переїзду, якби капітан не давав мені іноді найкращих своїх сухарів, які я товк на пил і, змішуючи з водою, завжди годував ними мою худобу. За недовгий час мого перебування в Англії я заробив чималі гроші, показуючи її різним поважним особам та просто цікавим, а перед другою моєю подорожжю продав за шістсот фунтів. Повернувшися з останньої подорожі, я побачив, що худоба дуже розплодилася, особливо вівці, і, сподіваюся, їхня тонка вовна буде дуже корисною нашій вовнопрядильній промисловості.

Із дружиною та дітьми я прожив тільки два місяці, бо невситима жадоба бачити чужі країни штовхала мене на нові пригоди. Залишивши дружині тисячу п'ятсот фунтів готівкою та влаштувавши її в гарному будинку в Редріфі, решту грошей я взяв із собою, обернувши їх частково на крам і сподіваючись збільшити свої статки. Старший мій дядько Джон залишив мені маєток біля Епінга, який давав близько тридцяти фунтів щорічно; тримав я в довготерміновій оренді ферму «Чорний бугай» у Фетер-Лейні, яка давала стільки ж. Отже я не боявся, що родину мою змушена буде підтримувати парафія. Син мій Джоні, названий так на честь свого дядька, навчався в початковій школі і був слухняним хлопчиком. Моя донька Мері (вона тепер одружена й має дітей) училася тоді шити. Я попрощався з дружиною, сином та донькою, не без сліз з обох сторін, і сів на торговельний корабель «Едвенчюр», місткістю в триста тонн, який під командою капітана Джона Ніколеса йшов із Ліверпуля до Серата.

Та описові цієї подорожі треба присвятити окрему частину моїх спогадів.

Вінбусові Флестрінові, Чоловікові-Горі

Ода

Тітті Тіта, есквайра поета-лауреата його величності імператора Ліліпутії

(Англійський переклад)

Подивлюсь —

І гублюсь:

Чи ж очам,

Даним нам,

Обійнять

Твою стать?

Я б хотів,

Щоб мій спів

Вихваляв —

Прославляв

І тебе,

І разом з тим мене.

Ввесь твій жар —

Музи дар.

Бард старий

Говорив

Про твою

Міць страшну,

Як казав,

Що тримав

Довгий час

Дід Атлас

На плечах

Склепіння в небесах.

Щоб дійти

До мети,

Суне він —

Наш Флестрін —

Через діл,

Через бір.

Як іде —

Все гуде;

Пасма ж гір,

Наче звір,

Стугонять

І до шпилів тремтять.

А війська, —

Копняка

Щоб, бува,

їм не дав, —

Ну тікать!

Всі біжать

Перед ним,

Бо один

Рух ноги —

І полків

Дужу рать

Тоді вже не зібрать.

Злива стріл

Звідусіль

Та дротків —

Гостряків

Хай летить!

Не вразить

Їм його:

Усього

Лиш діткнуть,

Ледь шпигнуть

Й без пораз

Одскочать геть ураз.

Як дмухне —

Розжене

Всі хмарки

Навкруги.

Мовив щось —

Всім здалось,

Ніби грім

Загримів.

Як він їсть,

З наших міст

Крик бринить:

Він нас поголодить.

Стане пить —

Задрижить

Сам Нептун

Буркотун.

Щоб учуть

Оди суть,

Ти мене

На плече

Підсади;

Я ж тоді

Підведусь

І неба доторкнусь.

Частина друга

Подорож до Бробдінгнегу

Розділ І

Опис шторму. По прісну воду послано човен, і автор вирушає на нім досліджувати країну. Його, покинутого на березі, підбирає тубілець і відносить до садиби одного фермера. Прийом його і різні пригоди, що там трапилися. Опис жителів.

Приречений своєю натурою і долею на невпокійне та діяльне життя, я через три місяці по поверненні знову залишив рідний край і 20 червня 1702 року відплив з Даунса на кораблі «Едвенчюр», який під командою капітана Джона Ніколеса з Корнуельса йшов до Серата. До мису Доброї Надії, де ми спинилися запастися свіжою водою, подував ходовий вітер, але тут виявилось, що корабель протікає, а до того ж і капітан наш захворів на переміжну пропасницю. Ми мусили розвантажити судно й простояли там до кінця березня. Тоді ми розпустили паруси і здійснили гарну подорож аж до Мадагаскарської протоки; коли ж опинилися на північ од Мадагаскару, десь на п'ятому градусі південної широти, то помірний вітер, що, як спостережено, від початку грудня до початку травня завжди дме тут з північного заходу, 19 квітня почав дути сильніше, ніж звичайно та більше з заходу, і так тривало двадцять днів. Під цей час нас однесло трохи на схід од Молуккських островів та градусів на три на північ від екватора, як обчислив 2 травня наш капітан. Вітер тоді вже вщух, і настала абсолютна тиша, з чого я немало радів; капітан же, дуже досвідчена у плаванні цими морями людина, звелів нам усім

Відгуки про книгу Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: