Вулик - Каміло Хосе Села

дев’ятнадцять років. Раніше вона й одного дуро не мала на розваги, а тим паче п’ятдесятьох дуро, щоб купити сумочку. Зі своїм хлопцем-листоношею вона нікуди не виходила. Лауриті набридло мерзнути з ним по парках, де в неї від холоду дубіли пальці та вуха. Її подрузі Естрельї один сеньйор, постачальник маслинової олії, зняв квартиру на вулиці Менендеса Пелайо.

Пабло Алонсо зводить голову.

— «Мангеттен».

— Шотландського віскі немає, сеньйоре.

— Скажи барменові, що це для мене.

— Гаразд.

Пабло знову бере дівчину за руку.

— Отож, Лаурито, як я вже казав, він чудовий хлопець, кращого годі шукати. А подивишся — справжнісінький голодранець, одну брудну сорочку місяць не скидає, а черевики такі діряві, що пальці стирчать.

— Бідолашний хлопець! І що ж він, нічого не робить?

— Нічого. Ходить зі своїми химерними ідеями в голові, але нічого не робить. Шкода, бо голова у нього варить.

— А він хоч має де спати?

— Авжеж, він спить у мене.

— У тебе?

— Так, я наказав поставити йому ліжко в гардеробній, там він і спить. Принаймні не під дощем і в теплі.

Дівчина, яка добре знає, що таке злидні, дивиться Пабло у вічі. Вона зворушена.

— Який же ти добрий, Пабло!

— Ні, дурненька, просто він — мій давній приятель, ще з довоєнних часів. Зараз йому скрутно, хоча, правду кажучи, йому ніколи не велося аж надто добре.

— Він бакалавр?

Пабло сміється.

— Так, дівчинко, бакалавр. Ну, гаразд, поговорімо про щось інше.

Лаурита, щоб змінити тему, знову заводить пісеньку, яка почалася два тижні тому.

— Ти мене сильно кохаєш?

— Сильно.

— Як нікого?

— Як нікого.

— Ти завжди мене кохатимеш?

— Завжди.

— І ніколи не кинеш?

— Ніколи.

— Навіть якби я була така брудна, як твій приятель?

— Не мели дурниць.

Офіціант нахиляється, сервіруючи стіл, й усміхнено мовить:

— Ми ще маємо «Байт лейбел», сеньйоре.

— От бачиш!

Хлопчика, що співав фламенко, штурхнула ногою якась п’яна повія. Перехожі спромоглися лише по-пуританському зауважити:

— Зранку вже налигалася, чорт забирай! А що далі буде?

Хлопчик не впав, але вдарився лицем об стіну. Вигукнувши навздогін жінці кілька міцних слів, він помацав лице й поплентався далі. Біля дверей іншого шинка затягнув знову:

Шив штани кравець і якось саме виставив товар, циганчук один повз нього ніс креветки на базар. Ви мені штани в обтяжку зшийте, що не бачив світ, щоб, коли зайду до церкви, паничі дивились вслід.