Українська література » Сучасна проза » Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

Читаємо онлайн Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
мистець.

- I вiн це, певно, зробить, то мiй добрий знайомий.

- Зробить, але не на цiм боцi. Я дiстав вiстку певну з Острога, що Наливайко держиться цупко княжого хвоста i збирає на нас козацтво.

У всiх, що те чули, наче б громом вдарило.

- Сотнику, - каже Косинський, - чи це аби не наклеп на славу доброго козака.

- Дай Боже, щоб це був наклеп, та воно щира правда. Северин пiшов туди. При князевi стоїть i його брат, пiп Дем'ян. А вони оба нерозлучнi, як можна було на нього надiятися?

- Обiйдемося без Наливайка, - каже Косинський,- я теж потрафлю орудувати гарматою.

- Не в тiм дiло, а лише в цiм, що на других уповай, а своїми силами роби. Ти, гетьмане, надiєшся i на московського царя, i на орду, а з того пуття не буде. Цар тодi вмiшається в наше дiло, як побачить у тiм свою користь, а хан татарський на те тiльки прийде нам з помiччю, щоб собi за згодою козацтва ясиру набрати та Україну пограбити. Нiкому я не вiрю, нi на кого не уповаю, хiба - на свою шаблю.

- Так, по-твоєму, не зачинати нам нiчого, хiба розiйтись додому?

- Я того не кажу, але нiде правди дiти, боюсь, щоб ми задалеко з такими силами не зайшли. Ми задалеко вiд Запорожжя. Коли б вороги позаду нас станули, так хiба на дикi поля. Нам треба десь ближче.

- Ми замок Бiлоцеркiвський приведемо до ладу i можна буде довго оборонятися. Припасiв всiляких тут доволi.

- Кажу вам, що ви дiти, - говорив старий Шило. - Зачинати вiйну проти панiв-гнобителiв на те, щоби сидiти за валами? Подумайте! На таке дiло йти вперед, не задержуючися, здобувати замки на те, щоби їх нищити, щоб пани вiдтак нiде не знайшли захисту. Але нас замало, щоб йти вперед. Пам'ятайте, товаришi, з ким граємо, - то неабиякий шляхетка, то - Острозький. Вiн лише десяту часть своїх грошей видасть, а поставить таке вiйсько, що з нiмецьким цiсарем помiряється, не то що. Я кажу так: Бiла Церква не до оборони. Шукати нам пригiднiшого мiсця, а за той час збирати сили, рушити цiле Запорожжя. Тепер би нам лише потроху рвати панiв, де вдасться, а цiлої нашої сили не виставляти, поки не запевнимось, що ми побiдимо.

- На твiй резон, сотнику, то нам нiколи не доконати великого, задуманого дiла.

- Пане гетьмане, ти береш рiч гарячо. Не наставляй даремне голови. Ти лицар, ти добрий ватажок, але ти нерозважний, i то тебе згубити може. Чи доконаємо ми задумане дiло? Нi! Ми робимо початок, уготовляємо путь грядучим поколiнням, анi ми, анi тi, що прийдуть зараз по нас, не поконаємо панiв, це зробиться пiзнiше. Але початок треба комусь зробити. Треба показати мировi хрещеному, що можна би це зробити, якби це й те.

- А поки що на нас йде королiвська комiсiя, - обзивається Павло Жук. - Вони вже в Фастовi отаборились. Самих знатних панiв до нас, худопахолкiв, король посилає.

- Кого?

- Претвича, Струся, Гульського, разом з ними йде i наш паперовий гетьман Язловецький, - самих старостiв понасилали.

- А йде за ними вiйсько?

- Нi, вислали самих комiсарiв. То таке дiло, панове, що короннi пани не конче то за Острозьким руку тягнуть. Вважають це дiло приватним самого князя з козацтвом. Це для нашої справи i добре. Нам леда день сподiватися письма з адмонiцiями, i зачнуться переговори, з котрих нiякого пожитку не буде.

- Не може це бути, щоби комiсари без вiйська йшли. Я знаю вiд своїх людей, що якась там сила з ними, i по якого чорта вони би окопувались у Фастовi…

- А я все кажу, що Бiла Церква для нас не добре мiсце, - говорив Шило.

- А куди б ти гадав?

- Краще в Трипiллi. Звiдсiля заберемо усю гармату та мунiцiю. Зайняли Бiлу Церкву, займемо i те. Чи згода, панове товариство?

- Авжеж, що згода!

I Трипiлля зайняти не було великої штуки, бо нiхто не хотiв його обороняти, а ця здобича, яку тут знайшли, варта була легкого труду.

Косинський видав приказ добре окопатися та поустановляти гармати як тi, що тут знайшли, так i тi, що привезли з Бiлої Церкви. Не довго ждали, як тут з'явився посланець вiд польських комiсарiв з листом вiд пана Миколи Язловецького. Цей поставлений польським урядом "старший" над низовим вiйськом писав:

"Панам молодцям запорозьким, що в Трипiллi пiд той час.

Панове молодцi! Хоч ви, не вважаючи на моє писання, вже показали себе непослушними i королевi, пановi своєму, i менi самому, забувши свою присягу i обов'язки супроти природженого пана, але я розумiю, що ви то вчинили через Косинського, зрадника королевi i Речi Посполитiй, i думаю, що за одного лотра всi не схочете терпiти. Тому посилаю до вас ще цього листа, наказуючи вам iменем короля, щоби ви того лотра видали, а самi волi королiвськiй не противилися, бо тут ви породилися i трудно б було вам обiйтися без Польщi, котрої вам би вже не знати. Iнакше замiсть того, що я з вами мав служити королевi й кров поганську розливати, - коли ви зараз не ув'язните того лотра i не вишлете послiв до мене, то я за помiччю божою з людьми королiвськими буду мститися над вами".

- Овва! - гукнули козаки. - Не страшний нам пан Язловецький. Нехай лиш прийде, помiримось, хоч би й зараз.

Комiсари, не дiставши вiдповiдi, пiдступили справдi з невеличким вiйськом пiд Трипiлля.

- Пiддайтесь, панове запорожцi, нам, комiсарам його королiвської милостi, видайте нам цього бунтаря Косинського, а тодi не мине вас королiвська ласка, - гукали поляки до зiбраних на валах козакiв.

- Краще буде, як самi сюди прийдете, то поглядаєте собi мiж нами всiх бунтарiв. У нас є один Косинський, але то пан гетьман усього низового вiйська.

- Покайтеся, бо година помсти близька!

- За ласку вам дякуємо, а вам ми радимо, забирайтесь до диявольської мами, бо зараз привiтаємо вас олив'яними галушками, що нi один з вас живий не вийде.

Що було робити! З такою малою силою годi здобути фортецю. Комiсари взялись за переговори - козаки пристали на них, i так списано угоду, якої козакам анi снилося додержати. Вони обiцяли бути послушними i бiльше нiколи Косинського гетьманом не вибирати. Нiхто не вiрив у тривалiсть такої угоди, але комiсари мали чим похвалитися, що без проливу кровi покорили козакiв. Робили усе, мовляв, лiвою рукою, бо ж це на загальну думку не була справа Речi

Відгуки про книгу Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: