Долина страху, Артур Конан Дойль

дуже непривабливе місце. З вершини пагорба, на якому й був розбитий парк, відкривався вигляд не лише на містечко, а й на звивисту долину, що простягалася донизу, вкриту чорним від кіптяви та вугільного пилу снігом, і на порослі лісом гори. Мак-Мурдо пішов угору доріжкою, обсадженою з обох боків ялинками, і нарешті дістався до закритої корчми посеред парку. Поруч із корчмою виднівся порожній флагшток, а під ним стояв чоловік у плащі з піднятим коміром і в низько насунутому капелюсі. Він обернувся на відгомін кроків, і Мак-Мурдо з подивом упі­знав Морріса. Замість привітання вони обмінялися сигналами ложі.

— Я мав порадитися з вами, містере Мак-Мурдо, — сказав Морріс невпевнено. — Дякую, що прийняли моє запрошення.

— Чому ви не підписалися?

— Треба бути обережним, зараз не знаєш, кому можна довіряти, а кому — ні.

— Братам по ложі слід довіряти.

— Ну, не завжди, — у запалі заперечив Морріс. — Усе, що ми говоримо, і навіть усе, що думаємо, передають містеру Мак-Ґінті.

— Послухайте, — невдоволено зауважив Мак-Мурдо, — ви ж знаєте, що я тільки вчора присягнув на вірність магістру. Хочете, щоб я зламав присягу?

— Кепські ж у нас справи, якщо вільні громадяни не сміють висловлювати свої думки, розмовляючи віч-на-віч.

Мак-Мурдо, котрий пильно спостерігав за співрозмовником, здавалося, пом’якшав.

— Як ви знаєте, я тут не так давно, тож погано засвоїв ваші звичаї. Не мені починати, містере Морріс... Якщо вам потрібно щось сказати, то слухаю вас.

— Щоб передати все містерові Мак-Ґінті?

— Розслабтеся. Особисто я залишуся вірним ложі, кажу вам це прямо. Але не видаю те, що має залишитися таємницею. Але врахуйте: ні в чому, що суперечить інтересам ложі, не чекайте від мене допомоги.

— Можливо, я віддам у ваші руки своє життя, будучи відвертим. Але ви все ж новачок. Отже, совість ваша ще не настільки зашкарубла, як у інших. Ось чому мені захотілося побалакати з вами.

— Що ж ви хочете мені повідомити?

— Якщо ви мене зрадите, нехай ляже на вас моє прокляття.

— Я сказав, що не буду!

— Тоді відповідайте: коли ви стали членом ложі в Чикаґо, склали обітниці вірності та милосердя, вам спало на думку, що це приведе вас на кримінальний шлях?

— Дивлячись, що таке кримінал.

— Дивлячись що... — вигукнув Морріс розгнівано. — Мало ви бачили наших справ, якщо можете назвати їх якось інакше. Ну, а минулої ночі, коли старого чоловіка, котрий міг бути вашим батьком, побили мало не до смерті. Що це було, скажіть?

— Дехто сказав би, що війна, — спокійно відповів Мак-Мурдо, — а на війні — як на війні: всі хочуть поквитатися як можуть.

— Ви все ж не відповіли на моє запитання: чи думали ви про щось таке, коли вступали в ложу Чикаґо?

— Мушу зізнатися, що ні.

— Так було й зі мною, коли я вступив в орден у Філадельфії. На жаль, справи мої там були кепські, й однієї клятої години я почув про Верміссу. Приїхав сюди, щоб залагодити їх. Гос­поди, як подумаю... Зі мною приїхали дружина та троє дітей. На базарній площі я відкрив крамницю, і все було успішно. Потім вступив у місцеву ложу — так само, як ви вчора. Й одразу ж опинився у владі лиходія та заплутався в сітях злочинів. Що мені залишалося робити? Не можу звідси поїхати, адже всі кошти я вклав у магазин. Якщо відмовлюся від братства, накладу головою, й один Бог знає, як учинять із моєю дружиною та дітьми. Це жахіття!

Морріс затулив обличчя руками. Мак-Мурдо стенув плечима:

— Ви занадто жалісливі для всіх цих справ.

— У мені ще не вмерла совість, але вони перетворили мене на злочинця. Особливо запам’ятався один випадок. Якось мені дали доручення. Якби я відмовився, мене спіткала б смерть... Спогад про те, що трапилося, вічно переслідуватиме мене. Миль за двадцять від містечка стояв відокремлений будинок, он там, біля гір... Мені наказали чатувати двері, доручити відповідальнішу роботу вони не наважилися. Решта увійшли в кімнату, і коли знову з’явилися з дверей, їхні руки були по лікті в крові... Ми вже збиралися йти, коли позаду нас у будинку залементувала дитина. Я мало не зомлів від жаху, але мені треба було всміхатися, інакше наступного разу вони вийшли б із закривавленими руками з мого будинку, а мій маленький Фред ридав би так само... За наказом я став катом... Я віруючий католик, але священик не захотів навіть спілкуватися зі мною, дізнавшись, що я Прибирач... Мене відлучили від церкви... Мені ясно, що ви котитеся тією самою доріжкою, і я питаю вас: ви готові стати холоднокровним убивцею?.. Або ми все ж можемо якимось чином зупинити все це?

— Що ж ви хочете робити? — різко спитав Мак-Мурдо. — Не донести ж?

— Боронь, Боже, — замахав руками Морріс. — Одна думка про це вартувала б мені життя.

— Ну, що ж, — сказав Мак-Мурдо, — особисто мені ви здаєтеся просто слабохарактерною людиною. До того ж ви надаєте всьому цьому занадто багато значення.

— Занадто багато!!! Поживіть тут довше, тоді зрозумієте! Подивіться в долину, яку тінь кидають на неї клуби диму? Повірте, тінь злочинів — куди похмуріша. Ми живемо у Долині страху. Від заходу сонця до ранкової зорі серця мирних жителів тремтять від переляку. Скоро, чоловіче, ви самі в цьому переконаєтеся.

— Поживемо — побачимо, — безтурботно кинув Мак-Мурдо. — Прийде час, і я скажу вам, що думаю з цього приводу. А тепер мені ясно лише одне: ви не годитеся для життя в долині й чим швидше продасте свою крамницю за будь-яку ціну та заберетеся звідси, тим краще. Я не забуду, що ви сказали. Сподіваюся, ви мали гарні наміри. Прощавайте.

— Стривайте, — зупинив його Морріс. — Нас могли помітити разом, і хтозна, чи не забажають дізнатися, про що ми розмовляли.

— З вашого боку завбачливо подумати про це.

— Скажімо, я пропонував вам місце у моїй крамниці.

— А я відмовився. Ну що ж, домовилися. Бувайте, брате Морріс, і бажаю, щоб у майбутньому вам жилося легше.

Того ж вечора Мак-Мурдо в задумі сидів у своїй вітальні біля грубки й курив. Несподівано двері відчинилися й у кімнату ввійшов магістр ложі. Він сів навпроти парубка й кілька секунд мовчки витріщався на нього. Мак-Мурдо витримав цей погляд цілком спокійно. Нарешті Мак-Ґінті озвався:

— Я рідко ходжу в гості, брате Мак-Мурдо, адже клієнти забирають у мене занадто багато часу. Проте вирішив навідати вас.

— Я цим пишаюся, — відповів Мак-Мурдо й підвівся, щоб дістати пляшку віскі з буфета. — Не чекав такої честі.

— Ну, як рука?

Мак-Мурдо скривився.

— Дається взнаки, але нічого: варто перетерпіти.

— Авжеж, — підтвердив Мак-Ґінті, — варто для людей, відданих ложі та готових працювати для неї. Про що ви балакали з братом Морісом на Млиновому пагорбі?

Запитання пролунало несподівано, але у Мак-Мурдо була напоготові відповідь.

— Морріс — хороший хлопець. Йому здалося, що я в скруті, і, бажаючи мені допомогти, він запропонував мені місце у своїй крамниці.

— І ви відмовилися?

— Ну, звісно. Я можу, не виходячи з кімнати, отримати за чотири години більше, ніж він дав би мені за місяць.

— Це правда. Але на вашому місці