Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман
— А ще вона знову почала малювати, і це їй теж допомогло, — додала Джин.
— О так. І в неї добре виходить. Не сумніваюся, що вона буде рада показати тобі свою творчість.
— Насправді вона дуже добра. Нагадує мені Шаґала, але з дрібкою Ґудфеллов. Пам’ятаєш того художника-абстракціоніста, якого ми бачили в Галереї Сіммонса в Сохо минулого місяця? — сказала Джин.
Норма кивнула.
Міріам хитнула головою й усміхнулася їм.
— Що таке? — запитала Джин.
— Ви, здається… такі різнобічні, — сказала вона, згадуючи Кевінові слова. — Ви дуже спокійно все сприймаєте і не боїтеся щось робити. Це чудово. Я захоплююся вами обома.
— Знаєш, на мою думку, це ти насправді була якась самотня у своєму лонг-айлендському світі, — сказала Джин. Її обличчя стало спокійнішим і посерйознішало. — Я правильно думаю?
Міріам на мить замислилася. Часом вона почувалася саме так. Коли їй було дванадцять, батьки послали її до приватної школи, звідти вона перейшла до елітного неповного коледжу, а потім — до вишу та школи моделей. Весь цей час її постійно балували, постійно захищали. Безумовно, так поводився з нею Кевін, відколи вони побралися. Тепер вона навіть вважала, що він пішов до «Бойл, Карлтон і Сесслер» і спланував їхнє спільне життя у Блайсдейлі лише через те, що цього хотіла вона. Чи не стримувала вона його? Чи не міг він прокласти їм шлях до цього світу ще швидше? Їй було нестерпно думати, що вона поводилася егоїстично, і все ж…
— Гадаю, це правда.
— Утім, ми з Нормою ніколи не терпіли нужди. Нормин батько — пластичний хірург на Парк-авеню. Вона все життя провела в елітному Іст-Сайді, а я — донька заможних батьків із Саффолку, — відкинулася вона назад і додала: — Мій батько — брокер, а мати — ріелторка, яка, мабуть, і Бруклінський міст могла би продати.
— Могла би. Я з нею бачилася, — сказала Норма.
— Але не турбуйся, — продовжила Джин. — Мине кілька днів — і ти будеш така, як ми, і робитимеш багато таких самих божевільних речей. Хочеш ти цього чи ні, — напророчила вона.
На мить запала тиша, а тоді Норма розсміялася. Джин долучилася до неї, і Міріам, як і передбачила Джин, теж почала сміятися.
6
Покинувши залу для нарад, молодші партнери розійшлися працювати над своїми справами. Кевін попрощався з усіма й пішов до свого кабінету, вивчаючи досьє справи, яке дав йому Мільтон. Сівши в зручне шкіряне робоче крісло, він продовжив читати теку, водночас розробляючи тактику і роблячи нотатки. Майже годину по тому він відкинувся назад, хитнув головою й усміхнувся. Якщо інші і знали, що вручив йому містер Мільтон, то не показували цього. Така справа може миттєво прославити молодого адвоката, бо приверне багато уваги ЗМІ. І Джон Мільтон вирішив віддати її йому.
Йому! Він не був готовий до такої можливості, навіть попри роздуте его та постійно незадоволене честолюбство, тим паче що у фірмі було ще троє адвокатів, кожен з яких мав значно більше, ніж він, досвіду в царині кримінального права.
Не дивно, що Джон Мільтон захотів, щоб він негайно сів за роботу. Ця справа лише почала світитись у газетах. Навіть більше, у передмові до цього досьє Джон Мільтон прогнозував, що за людина буде його клієнтом, і передбачав: його звинуватять у вбивстві власної дружини.
Трохи більш як двадцять років тому сорокаоднорічний Стенлі Ротберґ одружився з Максін Шапіро, єдиною дитиною Ейба та Перл Шапіро, власників одного з найбільших і найвідоміших курортних готелів у горах Катскілл — «Приозерної хатинки Шапіро», розташованої в Сендберзі, маленькому селищі на півночі штату Нью-Йорк, неподалік того місця, де починав займатися юриспруденцією Пол Сколфілд. Через те Кевінові спало на думку, що цю справу було б логічніше доручити Полові, оскільки він знайомий із цією місцевістю. Однак «Приозерна хатинка Шапіро» уславилася на всю країну завдяки знаменитостям, які там виступали, своєму довголіттю та представленому років із десять тому «Хлібу з родзинками із “Приозерної хатинки Шапіро”» за рецептом, який буцімто належав Перл Шапіро. Він був популярним товаром у супермаркетах і добре рекламувався по телебаченню.
І Ейб, і Перл Шапіро вже померли. Стенлі Ротберґ починав мийником посуду, а потім став офіціантом у їдальні «Приозерної хатинки». Він познайомився з Максін і закрутив роман з нею, а тоді одружився з Максін без попереднього благословення Ейба і Перл (що ні для кого не було таємницею) і врешті став генеральним директором одного з найбільших готелів у цій курортній зоні.
Максін виявилася жінкою хворобливою і врешті-решт заслабла на лабільний діабет. Вона втратила ногу й останні кілька років провела на інвалідному візку. При ній постійно була доглядальниця. Минулими вихідними її знайшли мертвою; померла вона через передозування інсуліну. Містер Мільтон був певен, що Стенлі Ротберґа звинуватять у вбивстві за обтяжувальних обставин. Здається, усі знали, що він мав коханку. Дітей у Ротберґів не було, тож він був єдиним спадкоємцем багатомільйонного туристичного та пекарського підприємства. У нього були очевидний мотив і очевидна можливість.
Кевін відчув, що в його дверях стоїть Джон Мільтон, і швидко відірвав погляд від теки. У цій людині його почало вражати те, що той неначе змінював зовнішність щоразу, коли потрапляв Кевінові на очі. Зараз він здавався ширшим, вищим і навіть трохи старшим. Кевін помітив на його обличчі зморшки, яких не бачив раніше. А може, то просто було таке освітлення?
— Одразу сіли за діло, так? Це добре, Кевіне. Мені подобається, коли хтось із моїх молодших партнерів відважно хапає бика за роги, — сказав він і стиснув кулак. — Не втрачайте цього надриву, не втрачайте цієї жаги, і ви завжди будете непереможним у суді.
— Ну, я бачив матеріал про це в недільній газеті. Наскільки мені відомо, ще нікого не звинуватили, але з цього я здогадуюся, що ви очікуєте звинувачень на адресу Стенлі Ротберґа.
— У цьому немає жодних сумнівів, — відповів Джон Мільтон і пройшов далі. Зморшки на його обличчі зникли. — Мої інформатори повідомляють мене, що всього за кілька днів його заарештують.
— І містер Ротберґ, звісно, теж це передбачає. Коли ви з ним зустрілися?
— Ох, Кевіне, я з ним ще не бачився.
— Прошу?
— Я хотів, щоб ви вже були