Адвокат диявола - Ендрю Нейдерман
А найважливішим було те, що вони прагнули задовольнити Джона Мільтона, який тепер відкинувся назад, наситившись їхніми історіями та планами судових баталій.
— На наступній нараді, Кевіне, ми послухаємо вас, — сказав Джон Мільтон і підвівся.
Усі підвелися і провели його поглядом, а Карла пішла просто за ним. Щойно вони зникли, Дейв, Тед і Пол повернулися до Кевіна.
— Мені на мить здалося, що він розсердиться, — зізнався Дейв. — Коли ви сказали: «Господи…»
— Чому це могло його розсердити?
— Якщо містер Мільтон і не терпить чогось, то це адвокатів, які жаліють жертв, коли мають захищати клієнтів. Це має бути понад усе, — пояснив Пол.
— Особливо це стосується Дейвової справи, — сказав Тед.
— Чому?
— Тому що Дейвів клієнт, на відміну від наших, не має ні шеляга за душею. Його клієнта від початку фінансово підтримує містер Мільтон.
— Ви жартуєте?
— Не жартуємо, — відповів Дейв. — Він побачив порушення в роботі системи й зацікавився. Такий у нього стиль.
— І саме тому ми такі успішні, — гордо, навіть зухвало сказав Тед.
Кевін кивнув і знову поглянув на своїх нових партнерів. Вони не були лицарями, та й сиділи не за Круглим столом у Камелоті, але стануть такими ж легендарними, подумалося Кевінові. Він у цьому не сумнівався.
Міріам боялася, що її обличчя навіки застигне в усмішці. Вона усміхалась і сміялась, відколи поїхав Кевін. Норма і Джин були нескінченно веселими. Коли одна гальмувала, за нею підхоплювала інша. Попервах Міріам думала, що вони, певно, щось прийняли, якісь стимулятори. Як дві жінки можуть бути такими енергійними, такими говіркими, такими екзальтованими так довго не під дією наркотиків?
Але їхня життєва філософія, здається, вказувала на інше. Вони обидві були фанатичками здорового способу життя (звідси й мафіни без цукру), і Міріам мусила визнати, що зовні вони видавалися бездоганними прикладами гарного життя: підтягнуті фігури, чистий кремовий колір обличчя, прекрасні білі зуби, ясні очі, позитивні уявлення про себе.
Хоча жодна з них не працювала й не робила кар’єри, обидві, судячи з усього, жили повним життям. Вони навіть складали особисті графіки та організовували свої дні так, щоб мати змогу робити все, що хочеться. Прибирання та готування їжі вранці, далі по понеділках, середах і п’ятницях — заняття аеробікою. Вівторок був зарезервований під купівлю харчів. По четвергах вони ходили до музеїв і галерей; а по суботах і неділях, звісно, — до театру та кіно. Вечори в них, як правило, були зайняті вечерями, концертами, регулярними посиденьками.
Ба більше, Міріам одразу стало очевидно, що Норма і Джин, а також іще не знайома їй Гелен Сколфілд утворили згуртовану самодостатню компанію. Вони не говорили про жодних інших людей. Вочевидь, ці три пари всюди їздили разом — навіть на відпочинок, коли дозволяли графіки роботи судів.
Як і припускав Кевін, ці містянки постійно перебували в русі, життя в них було комфортне й цікаве. Вона не могла уявити, щоб вони від обіду до вечора гортали журнали, дивилися мильні опери та просто чекали, коли їхні чоловіки повернуться з роботи, як це було з нею останнім часом. Їй ставало дедалі важче витягнути якусь зі своїх блайсдейльських подружок у місто на концерт, шопінг або ще кудись. Це завжди було «морокою з транспортом і юрбами людей».
Але ці дві жінки геть не відчували й не помічали труднощів, із якими можна зіткнутись у місті, і вони жили тут як мінімум не гірше, а може, і краще: жодної невпевненості чи страху щодо власної безпеки, жодних незручностей і жодного почуття ізольованості (а для такої людини, як Міріам, яка виросла на Лонг-Айленді, це було чи не найважливіше). Їхні оселі були такими ж просторими та яскравими, як її оселя.
У Норминій квартирі був традиційний декор, майже як у неї та Кевіна в Блайсдейлі, тільки кольори в Норми та Девіда були строгіші. Квартира Джин була яскравішою, зі світлими кольорами та просторішими приміщеннями, ультрасучасними меблями, безліччю квадратів і кубів, пластику та скла. Хоча Міріам такого й не полюбляла, це було цікаво. З обох квартир відкривався такий самий прекрасний краєвид, як і з їхньої з Кевіном.
— Ми все говорили й говорили, — нарешті усвідомила Норма. Вони сиділи в її вітальні й попивали біле вино з великих келихів. — А тобі й слова не даємо вставити.
— Та нічого.
— Ні, це неввічливо, — сказала Джин, відкинувшись назад і закинувши ногу на ногу. Ноги в неї були довгі та стрункі, а на правій щиколотці був золотий ланцюжок, усіяний маленькими діамантами. Міріам добре помітила їхнє багатство. В обох квартирах були дорогі речі, від надто великих телевізорів і найновіших стереосистем до меблів і прикрас.
— Правду кажучи, я просто сиділа й милувалася вашими квартирами. У вас обох є прекрасні речі.
— І в тебе теж будуть, — пообіцяла Норма.
Вона захитала головою. Їй на очі навернулися сльози.
— Що таке, Міріам? — швидко запитала Джин.
— Нічого. Просто не віриться, як швидко все це відбувається. Я почуваюся так, ніби мене дуже швидко виривають із одного світу й переміщують у зовсім інший; звичайно, тут усе чудово… Це просто… просто…
— Приголомшує, — кивнула з серйозним обличчям Норма. — У мене було так само.
— І в мене, — докинула Джин.
— Але не переймайся цим, — сказала Норма й нахилилася, щоб погладити Міріам по коліну. — Ти неймовірно швидко призвичаїшся, і тобі сподобається. Так, Джин?
— Вона каже правду, — промовила Джин, і вони засміялися. Міріам мимоволі всміхнулася, а її тривога знову відступила.
— Хай там як, повернімося до тебе. Чим ти займалася, поки твій красивий молодий чоловік орав правову ниву в… як ти там сказала — Блайсдейлі? — запитала Норма.
— Так, у Блайсдейлі. Він маленький, але ми його любимо. Ні, правильно сказати «любили», — вона зупинилася. — Кумедно: я наче вже кілька місяців як поїхала звідти й живу тут, — тихо сказала Міріам, мимоволі піднісши пальці до шиї. Обидві жінки подивилися на неї зі схожими усмішками на вустах. — Отже, — продовжила Міріам, — якийсь час я намагалася працювати моделлю, але мені лише періодично щастило з показами в універмагах. Я