Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

— Де там! Вони продали свою ферму. Кузен Вел збирається об'їжджати скакових коней у Сассексі. Вони придбали чарівний старовинний маєток; і мене запрошували в гості.

Сомс кахикнув: новина була йому не до вподоби.

— А яка тепер його дружина?

— Дуже спокійна, але, здається, приємна жінка.

Сомс кахикнув знову.

— Шалапут він, твій кузен Вел.

— Ну що ти, тату! Вони страшенно люблять одне одного. Я пообіцяла приїхати до них у суботу і погостювати до середи.

— Таке вигадав — об'їжджати скакових коней!— мовив Сомс.

Кепське діло саме по собі, але він був невдоволений не через це. Якого дідька його племінник не залишився в Південній Африці? Мало Сомсові того клятого розлучення, а тут ще й племінникові надало одружитися з дочкою суперника — з однокровною сестрою Джун і того хлопця, на якого Флер тільки-но позирала з-під ручки помпи. Треба остерігатись, а то вона вивідає все про ту давню ганьбу! Стільки неприємностей зразу! Обсіли його сьогодні, наче рій бджіл!

— Не до вподоби мені ці відвідини!— кинув він.

— Я хочу подивитись на скакових коней,— мовила Флер,— і мене обіцяли повчити їздити верхи. Ти ж знаєш, кузен Вел не може багато ходити, але він чудово їздить верхи. Він хоче показати мені коней на чвалі.

— Ці ще мені перегони!— сказав Сомс.— Шкода, що війна не знищила їх остаточно. Здається мені, Вел вдався в свого батька.

— Я нічого не знаю про його батька.

— Угу,— мугукнув понуро Сомс.— Він був іподромним завсідником і скрутив собі в'язи в Парижі на якихось сходах. Твою тітоньку це врятувало від багатьох прикростей.

Сомс насупився, згадавши, як він їздив до Парижа на слідство через ті сходи шість років тому, бо Монтегю Дарті вже не міг з'явитися на нього особисто,— звичайнісінькі сходи в будинку, де грають у бакара. У його шуряка, певно, пішла обертом голова — чи то від виграшів, чи від пиятики з нагоди виграшів. Французькі слідчі дуже неуважно поставилися до справи; Сомс мав чимало клопоту.

Голос Флер перебив його думки.

— Дивися! Он люди, що були з нами на виставці.

— Які люди?— буркнув Сомс, чудово знаючи, кого вона має на увазі.

— Ця жінка справжня красуня.

— Зайдімо сюди, тут смачні тістечка,— заквапився Сомс і, притиснувши міцніше її руку, звернув до кондитерської. Таке запрошення було незвичним для нього, і він запитав трохи зніяковіло:

— Що тобі взяти?

— Я нічого не хочу. Ми пили коктейль, та й сніданок був просто розкішний.

— Ні, треба щось узяти, якщо вже ми зайшли!— пробурчав Сомс, не випускаючи її руки.

— Дві склянки чаю,— сказав він,— і дві порції нуги.

Але тільки-но він устиг сісти, як серце його несамовито закалатало. Ті троє... ті троє і собі зайшли в кондитерську! Він почув, як Айріні щось сказала синові, а той відповів:

— Та ні, мамусю, це чудова кондитерська. Мені тут дуже подобається.

Вони втрьох сіли за столик.

Цієї хвилини, найнеприємнішої в його житті, оточений привидами й тінями минулого, перед двома жінками, яких він тільки й любив по-справжньому — його колишньою дружиною й дочкою від її наступниці,— Сомс не так побоювався їх, як своєї двоюрідної племінниці Джун. Вона може влаштувати сцену, може познайомити цих двох дітей — вона здатна на все. Він квапливо відкусив нугу, і вона пристала до його вставних зубів. Відриваючи її пальцями, він поглянув на Флер. Дочка байдуже жувала нугу, але її погляд був прикутий до хлопця. Форсайт у ньому озвався: «Якщо ти почнеш розмірковувати, зважувати свої почуття, то тут тобі й край!» Він роздратовано колупнув нугу пальцем. Вставні зуби! Чи у Джоліона теж вставні зуби? А у цієї жінки?— Був час, коли він бачив її всю, без усяких прикрас, навіть без сукні. Цього в нього ніхто не відніме. І вона це знає, хоч і сидить тут спокійна, самовпевнена, наче ніколи й не була його дружиною. Їдка іронія ворушилася в його форсайтівській крові — гострий біль, що майже завдавав насолоди. Аби тільки Джун не викинула якого-небудь коника! Хлопець заговорив:

— Звичайно, тітонько Джун («То він називає сестру тіткою? А втім, їй, мабуть, уже під п'ятдесят!»), це дуже добре, що ти їх підтримуєш. А як на мене — то цур їм!

Сомс крадькома позирнув на них. Айріні стривожено стежила за сином. Он яка вона... Вона була здатна на ніжність до Босіні, батька цього юнака і до самого юнака. Він торкнув Флер за руку:

— Ну, ти вже закінчила?

— Будь ласка, тату, ще одну порцію.

Її занудить! Він пішов до каси платити, а коли вернувся, то побачив, що Флер стоїть біля дверей, тримаючи хусточку, яку хлопець, мабуть, тільки-но подав їй.

— Ф. Ф.,— почув він її голос.— Флер Форсайт, справді моя. Дуже вам вдячна.

Господи! Вона скористалась випадком у галереї, про який він розповів їй,— мавпочка!

— Форсайт? Та невже? Я теж Форсайт! Можливо, ми родичі.

— Може, й родичі. Інших Форсайтів немає. Я живу в Мейплдергемі. А ви?

— У Робін-Гілі.

Вони так швидко обмінялися запитаннями й відповідями, що розмова скінчилася, перше ніж Сомс устиг ворухнути пальцем. Він побачив, як злякано спалахнуло обличчя Айріні, ледь помітно похитав головою і взяв під руку Флер.

— Ходімо,— сказав він.

Вона не зрушила з місця.