Дух часу - Наталя Кобринська
Хоть і як він се покривав, хоть яких добирав красок, що він хоче показати, як на тім становиську повинен собі поступати русин, — для свого друга він перестав бути ідеалом чоловіка.
Хоть і які були переконуючі єго слова, що женитьба з полькою дасть доказ, що русин в тім випадку не конче має перестати бути русином, як досі бувало, — для свого друга він перестав бути правим чоловіком!
Хоть і як з кождим днем зростав у людей в повазі і набирав значіня, для свого друга він перестав бути чесним чоловіком!
Ніч чимраз більше налягала на землю, вірна її товаришка — тишина — ішла за нею вслід рівно і незначно. Чимраз рідше давався чути з улиці туркіт воза або людські голоси. Жінка і діти мусили добре забавлятися, бо ще не вернулися відтам, і ніщо не перешкоджало єму думати далі про давноминулі дні. Проблиск огню з печі кидався на зігнену єго сидячу постать і ломився неясним світлом по кутах. Він оглянувся. В єго душі змагалася боротьба, підносилась і спадала хвиля збурених чувств, сни молодості і надії проносилися перед єго душею, як ті тіні. Ах, чому ж так скоро минули, змінились і знівечились, чому, перелітаючи, не затерли і в пам’яті своїх слідів, а лишились болющими, зле загоєними близнами, розлучними згадками?! Рахуючись щоднини з часом, він не міг нагадати, кілько тому літ — так, кілько тому літ? — як він вступив до суду. Але то все одно. Він був тоді молодий — дуже молодий, і подав руку своїй возлюбленій, що, засліплена своєю любов’ю, вітала отвертим серцем гарну будучність, несвідома хмарних днів і недолі, причаєної мовчком на дальшій дорозі житя.
Перші дрібні хмарки на небоеклоні їх спільної вандрівки. переходили непостережно. Але хоть які маленькі, легкі і прозірчасті, не пропадали, а, подибавшись з другими, чорніли, розтягалися і споглядали все понурійшим оком.
Студентські і в перших літах безплатної судової практики зроблені довжки були тими темними хмарками, що смутили їх радість і вдоволене. Коли би він був мав певну суму гроша в своїм часі і був би їх впору заспокоїв, не було би тепер мутилося єго щасте. Але тепер вони заедно збільшались, а чим дальше, тим труднійше було думати про їх віддачу: час протягався, сім’я прибувала і конечні видатки змагалися. Колись він бридився скупістю, і не один гріш, кинений на дрібну приємність або позичений безповоротно приятелеві, — тепер ріс вдесятеро, діставав нових спільників і пригнітав його своїм тягарем.
* * *Ще кілька полін затріскотіло в печі і загуділо в широкім комині, але глибока морщина на чолі судії не роз’яснилася, а грубіла і зсувалася над смутними, пригаслими очима. Він бачив, як люде собі в таких випадках радили, бачив, яких добирали способів — спокійні в своїх переконанях і виповненю своїх обов’язків. Чому ж він так робити не міг? Не раз попадала до суду справа, що лише трохи сприту — а виторочилась би не одна золота нитка і стала би в пригоді, увільнила би не раз з дуже клопотного положеня. Ходило раз о те, щоби лиш кинути один аркуш паперу до актів і дати єму там спокійно відпочивати, за що приходив в заміну цінний банкнот. Треба лиш було ліпшого серця судії, але молодий судія відкинув предложенє з обуренєм, підкупство бридило його гірш усього. Він не міг позбутись молодих мрій, не міг знести використання біднійшого і слабшого, а противно, заступався за ними і параграфами, наскілько їх міць сягала. Кілько міг, поясняв, научав і спомагав темних і несвідомих. Але єго власні інтереси на тім не кори-стали, а противно, ще гірше розстроювалися, і він не міг найти на то ради. Дармо клопотав свою голову, кидався і болів. Способи, які єму підсувалися, не годились з єго сумлінєм, хоть були добрі і догідні. Приходили хвилі дуже критичні — гріш домагався гроша, проценти росли, житє вимагало житя і відповідної екзистенції… Кілька грубих рулоників, лишених багатим панком на бюрі в єго канцелярії в такій одній гноблячій хвилі, могли по більшій часті усунути ті журби. Від них залежала розв’язка запутаного процесу, де не можна було правди дійти, але судія догадався, що панок мусив забути у него гроші, і поспішився якнайскорше їх віддати.
* * *Хто, коли, ставши в обороні бідних і слабих, не прийшов в розлад з можними і сильними?!
Зачали розходитися слухи, що судія злий, острий і беззглядний чоловік… Дехто відізвався добре, але більшість говорила против. Неминуче якесь зло зависло над єго головою, тож і житє зачало блідніти, тратити свій блеск, нівечене, дерте і топтане меланхолійною розвагою, де розчароване темними красками рисувало розв’язку.
* * *Діти підростали і з кождим днем домагалися більше стараня, потягали більші видатки, котрі при їх домашніх обставинах були майже неможливі. Жінка плакала, журилася і западала на здоровлю. Вона була матір’ю, і то їй диктувало обов’язки і виробляло її понятя. Висока чеснота мужа не запевнювала будучності дітям. Єго легковаженє гроша спровадило злі відносини домові; єго патріотичні мрії — клопоти і перешкоди в авансі; високі принципи — злість і нехіть людську. Вона була матір’ю і старалася заслужити любов і вдячність дітей. Вдячність для родителів мають діти тоді, коли ті відповідно забезпечують їх услів’я житя. Чистота характеру батька хліба їм не
