Одержимість - Алекс Грей

не дурна, читала журнали і газети, орієнтувалася в економічній ситуації в Європі і в пострадянському просторі, мало того, вміла все це зпівставити і зробити правильні висновки. Вона трошки поопиралась ще «декільку коктейлів», і, природно, дала Максу згоду. Залишалося зовсім небагато, а саме, розлучитися зі своєю Ніколь. На подив, Ніколь, його французька дружина сприйняла цю новину без істерики, а якось буденно. Єдино, чого вона зажадала, було те, що залишиться жити зі своєю донькою в їхньому маєтку і буде робити те, що сама захоче. Як потім виявилося, ця її поступливість була викликана тим, що сама вона вже давно мала молодого коханця — майстра педикюру з Сербії, який працював в її салоні краси, яким вона керувала. А тут раптом все зрослося, як не можна краще. Папери всі були підписані, розлучення оформлено, а я знову був свідком вже вдруге на весіллі Макса. Ілона ж, за той час, поки Макс був одружений на Ніколь, теж встигла сходити заміж, правда не за свого хірурга, а за якогось американця, який «подарував» їй сина. Подарував в прямому сенсі, тому що американець згадав про свою американську батьківщину ще до народження малюка і поїхав в Америку, зовсім забувши про свою неамериканську дружину. Так ось, на своїх других весіллях, які цього разу виявились спільними, Макс і Ілона стали чоловіком і дружиною. Ілона пізніше перевезла до Франції свого сина, якого Макс одразу ж усиновив.

Алекс перервав розповідь, зосередившись на дорозі і карті на навігаторі. Він оглядався на всі боки, скинувши швидкість, потім з'їхав з автомагістралі на бічну дорогу.

— Десь тут повинен бути пристойний торговий центр. Треба заїхати та прикупити Максу гостинців, та й шампанського для свята. — сказав Алекс.

— Ти не відволікайся. — відповіла Аня. — Давай продовжуй, а то цікаво.

— Зараз все розповім, не переживай, просто тут така розв'язка, я постійно плутаюся, але я завжди заїжджаю сюди перед тим, як потрапити до Макса. Просто це останній пристойний супермаркет перед його селом. — Алекс заїхав на стоянку перед торговим центром, запаркував машину, і вони разом з Анею пішли в сторону супермаркету. Там вони накупили шампанського і різного сиру, без якого, як виявилося, Макс просто не міг жити. Досить оперативно впоравшись з покупками, вони виїхали на вузьку дорогу, яка вела в бік моря. По обидва боки був густий ліс, який раптово змінився виноградниками. На скільки можна було бачити, з усіх боків їх оточували зелені, налиті сонячним соком грона. Аня попросила зупинити машину, дістала з рюкзака свій Nikon, щось покрутила в налаштуваннях і почала фотографувати. Крізь смарагдові грона пробивалися промені сонця, що сідало, від чого картина дійсно здавалася казковою. Вона з таким натхненням фотографувала, що Алекс задивився на Анну. Зараз він, дійсно, побачив у ній не просто художника, а фанатичного художника в полюванні за красою. Вона була так захоплена своєю роботою, що просто відключилася від зовнішнього світу, її в одну мить перестало цікавити все, що відбувається навколо неї. Вона фотографувала і з близька, і з далека, робила макрозйомку предметів і панорамні знімки. Уже в машині вона захоплено показувала Алексу свої роботи прямо з фотоапарата. Вона навіть не звертала увагу на те, що він зараз був за кермом і намагався дивитися на дорогу. Його це дуже тішило, тому що не могла не тішити така дитяча захопленість. Так непомітно, вони під'їхали до старого кованого паркану. Алекс кілька разів посигналив і вийшов з машини. Через кілька хвилин до них назустріч біг абсолютно лисий чоловік у гавайських шортах і такий самій квітчастій сорочці. Він відкрив ворота і кинувся до Алекса обійматися.

— Макс, привіт, точніше, bonjour, а то ти нас ще й не впустишь. — сказав Алекс, звільнившись від обіймів Макса. — Макс, я не один, ти мав рацію… Ань, виходь. — Аня вийшла з машини і, посміхнувшись, зробила Максу кніксен. І Макс, і Алекс просто остовпіли від цього.

— Bonjour, Max. Je m'appelle Anne, Je suis heureuxse de faire votre connaissance. Alex a beaucoup parlé de vous. Et excusez mon français… — Аня намагалася говорити серйозно, але до кінця фрази пирснула сміхом, а вони стояли і слухали, повідкривавши рти. — Коротше, мужики, вистачить так на мене дивитися, я просто дурачусь.

Макс підскочив до Ані і, припавши на коліно, поцілував їй руку. Потім підвівся, взяв її за талію і повів углиб двору.

— Гей, гостинний господар, мені можна їхати? — запитав його Алекс.

— Та роби, що хочеш… — не повертаючись до Алекса, відповів Макс і махнув на нього рукою. Потім все ж таки зупинився і промовив. — Та ти ж знаєш, куди їхати, навіщо придурюватись? А ми просто пройдемося з твоєю дамою, ти ж не будеш проти?

Алекс запаркував машину біля будинку і в цей момент підійшли Макс з Анеюю.

— А ти молодець! — крикнув Алексу Макс. — Нарешті ти встав на шлях істинний, а то просто соромно мені за тебе було, навколо стільки дівок, а ти на них не реагуєш. — потім поглянув на Аню і поправився. — Та ні, не дівок, а дівчат, pardon, mademoiselle…

— Madame. — поправила його Аня.

— О! Тоді я взагалі вражений тобою, друже! Мати справу з мадмуазель це одне, а з мадам — це вже вищий пілотаж. Ех… Ну, чому мені так не щастить? — Макс зобразив недовольну гримасу, як рапом відчинилися двері будинку і на порозі з'явилася білявка в коротенькому літньому платті і в туфлях на величезних підборах.

— Bonjour. — сказала вона і, закліпавши, подивилася на Макса.

— Друзі мої, — сказав Макс. — Це моя дружина Ельза… — потім він звернувся до неї французькою, представляючи їй своїх гостей. Та посміхнулася, і, нічого не відповідаючи, повернулася в будинок.

— А ти казав, що дружина у нього Ілона… — Аня пошепки, щоб не почув Макс, сказала Алексу, ніби сама питала, коли вони діставали з багажника пакети з супермаркету.

— Я ж тобі просто недорозповів всю його історію, тому дружина у нього зараз не Ілона, а Ельза, але ти не поспішай, ти ще не раз здивуєшся, коли побачиш, як тут все заплутано. — так само пошепки відповів їй Алекс. — Тут навіть з Ельзою не все так просто.

Тут