Українська література » Сучасна проза » Одержимість - Алекс Грей

Одержимість - Алекс Грей

Читаємо онлайн Одержимість - Алекс Грей
автобуси, тири, різні автомобілі та мотоцикли, повз пролітали і пропливали все більш мальовничі населені пункти. У салоні все так само грала спокійна французька музика. Якийсь час вони їхали мовчки, розглядаючи навколишні ландшафти, читали вивіски та рекламні щити. Так вони проїхали Барселону, Герону і в'їхали у Францію. Крім величезної кількості турнікетів за оплату доріг, додалися ще гори. Вони ставали все крутішими і все щільнішими, тунелі змінювали один за іншим, а вони мчали по естакаді на висоті кілометра над рівнем моря. Тепер міста залишалися під ними, і вони могли спостерігати за населеними пунктами, лише споглядаючи дахи будинків. З висоти, та ще і в сонячний день, узбережжя Франції здавалося воістину казковим. Все більше дорогих яхт стояло біля причалів, все більше теплоходів було видно на рейді. Перпіньян, Безьє, Монпельє, Маріньян, Марсель, весь французький колорит відкривався їхнім очам. Одні впевнені, що Франція — це лише Єлисейські поля, Ейфелева вежа, інші ж вважають, що справжня Франція — це саме Прованс, Бургундія, Ліон або Лазурний берег. Саме до другої категорії і відносився Алекс. Він вважав неправильним і безглуздим вислів «побачити Париж і померти», так як тоді людина ніколи не побачить всієї краси тієї, іншої Франції. Не побачить яскравих вогнів Ніцци, головної набережної Канн, білосніжного піску Сен-Тропе або просто чарівних виноградників Провансу. Ці старі маленькі містечка Провансу зберігали в собі весь колорит Франції минулих століть, з її вимощеними камінням мостовими, з кафешками в стилі дев'ятнадцятого століття, з вином, що розливається прямо з бочок, з святами врожаю винограду — усе це не могло не приваблювати, як притягують до себе казкові і чарівні місця.

— Ал, а ти не хочеш розповісти мені про Макса? — перервавши тишу, запитала Аня, вирвавши тим самим Алекса з роздумів. — Ну, щоб я хоч мала уявлення про те, хто він і що він. Та й взагалі, я щось сумніваюся і переживаю…

— Про що ти переживаєш? — запитав її Алекс?

— Ну, не знаю… Просто, ми з тобою ледве знайомі, а приїдемо разом до твого друга, ось що він про нас подумає? Мені-то все одно, а за твою репутацію страшно.

— Ти за мою репутацію взагалі можеш не переживати, тут я вирішую, що і як робити. Макс не та людина, що буде малювати собі картини. Він простий і прямий, ось побачиш. І як би там не було, він все одно знає свою правду, і навіть не намагайся його в цій його правді переконати, це, все одно марно. Тим паче, до чого тут моя репутація? Чи ти вважаєш, що ми з тобою займаємося чимось незаконним?

— Я так не вважаю, але люди бувають різні і погляди у всіх теж абсолютно різні. Хтось уваги не зверне на проведену разом в одному ліжку ніч, а інший за один тільки погляд готовий розтерзати. Ось тому то я і питаю, як мені поводитися, щоб тебе часом не скомпрометувати.

— Та веди себе природно і не парся. Я ж кажу, що Макс в дошку свій і йому глибоко наплювати, ти просто дивишся на мене чи вже після проведеної в одному ліжку ночі. Хоча, другий варіант б його точно разстроїв. — Алекс засміявся і підморгнув Ані.

— В якому це сенсі? — спитала вона, дивуючись.

— А в такому, що ти, як жінка, його в будь якому випадку зацікавиш, а тут типу я поруч. Прикинь, як йому буде ніяково. Коротше, жартую я. Він нормальний, кажу ж. І не думай про це. Розкажи краще ще чого-небудь.

— Ну, я не знаю, я вже, начебто все рассказала. — Аня задумалася і замовкла. Якийсь час подумавши, вона продовжила. — І взагалі, це у мене сьогодні День народження, це ти мене мусиш розважати, ось ти і розповідай.

— Ну гаразд. — погодився Алекс, обганяючи цілий караван ТІРів, які, незважаючи на свої значні розміри, мчали по тунелю з чималою швидкістю. — Тільки я не знаю, що тобі розповісти. Ти питай, я відповім.

— Ні. — протягнула Аня по дитячому, скорчивши смішну гримасу. — Ні, так не піде. Ми ж не на іспиті, щоб відповідати на питання. Ти просто про Макса розкажи або про себе, ще краще, а то ти про мене вже всі секрети знаєш, а я про тебе нічого, окрім того, що ти не маніяк.

— Щож тобі про себе розповідати? Це у тебе творчість, любов, драма життя, а у мене все стабільно, все гармонійно, без особливих сплесків. Навіть розповідати особливо нічого. Давай, краще, дійсно, про Макса тобі розповім. Ось у нього історія ще та!

— Ну, давай, я вже тебе п'ятдесят кілометрів, як ти кажеш, прошу. — засміялась Аня і легенько пнула Алекса по плечу…

4

— Ми з Максом давно дружимо, ще зі школи. Він, правда, на кілька років молодше, але це не завадило знайти нам спільну мову. У нас було багато схожого. Обидва займалися спортом, любили рок-н-рол, нас обох тоді не цікавили дівчата, коротше, нам було тоді цікаво разом. У нас було багато спільних друзів, та й зараз є, вони нікуди не поділися, хіба що порозкидала доля всіх по різних країнах і континентах. Потім ми поступили в різні ВНЗ. Він вибрав собі медичний, бо у нього вся сімейка була з докторів, династія, так би мовити. Навчався він на «відмінно», і, закінчивши інститут, проходив інтернатуру, як і годиться відмінникам, в найкрутішій клініці міста. Там йому пророкували велике майбутнє, і навіть пропонували постійне місце роботи, тоді як усіх інших його однокурсників розподіляли по віддаленим районам нашої неосяжної батьківщини, в основному, в районні поліклініки та лікарні. Тобто, можна сказати, що йому пощастило. І ось, молодий новоспечений хірург починає відвідувати курси іноземних мов. Ну, тоді, в перебудовні часи, це було модно і престижно, бо шкільного та університетського рівнів знань вистачало лише на «London is the capital of Great Britain», ну як скрізь тоді це було. Так ось, почав він ходити на курси мов. Ніхто тоді особливо не надавав цьому значення, поки я не помітив у нього підручників з французької мови. Питаю його:

— А французька тобі на фіга?

— Та

Відгуки про книгу Одержимість - Алекс Грей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: